Готуємось до уроків!

         

                                                      Поняття про дієслово

• особи: я читаю, ти читаєш, він. читає;

• роду: він знав, вона знала, воно знало;

• числа: я вважаю, ми вважаємо;

• часу: писав, пише, писатиме;

• способу: згадую, згадай, згадав би.

• постійні, властиві всім формам (вид - доконаний і недоконаний; перехідність / неперехідність);

• непостійні, властиві окремим формам (особа — перша, друга і третя; рід — чоловічий, жіночий, середній; число — однина, множина; час — минулий, теперішній, майбутній; спосіб — дійсний, умовний, наказовий).

• префікси (порівняйте: вчити і вивчати);

• суфікси (читав, читала);

• допоміжне дієслово бути (читати, буду читати);

• частки (збудував, збудував би; запише, хай запише);

• закінчення (найчастіше):  біжит[ь], прийш[ли], прийш[ло]; планува[ла], планува[ло].

Початковою формою дієслова є неозначена форма (інфінітив), яка закінчується на -ти, рідше —-ть: читати, працювать. Неозначена форма тільки називає дію або стан.

Інші форми дієслова мають значення:

Дієслово має ознаки (граматичні значення):

Показниками граматичних значень дієслова є:

Неозначена форма дієслова може бути будь-яким членом речення. Інші форми виступають у реченні присудками.

                                                 Не з дієсловами  

Не з дієсловами здебільшого пишеться окремо: не сказав, не зміг би, не переписуй. Разом не пишеться в таких випадках:

• коли дієслово не вживається без не
  (ненавидіти, нехтувати);
• коли дієслово означає неповноту дії, виразником чого є префікс недо- (недочувати, недогледіти).

Зверніть увагу! 
Щоби вирішити, чи писати не з дієсловом разом, треба вдуматись у зміст речення. Наприклад,(не) здужати може означати хворіти — тоді пишеться разом (Івась уже третій день нездужає) іне зможе — тоді пишеться окремо (Спортсмен не здужав підняти штангу); (не) славити може означати ганьбити (Шахрая неславили у всіх газетах) і не прославляти (Промовці не славили директора, а розглядали його діяльність);
Звукосполучення недо не завжди є одним
префіксом: до- може бути частиною дієслова, з яким вживається заперечна частка не: не додав, не дослідили, не добудували. (Порівняйте: У цьому році бібліотеку добудували. — їв цьому році не добудували бібліотеки.)

                                              Вид дієслова

Дієслова мають два види — доконаний і недоконаний.

Доконаний вид означає дію, обмежену в часі, вказує на її завершеність (змалював, напишу, виконав би) або початок (заспівав, закричав, відгукнувся).

Дієслова доконаного виду відповідають на питання що зробити? що зробив? що зроблю? та ін.

Дієслова недоконаного виду означають дію незавершену, не обмежену в часі: розповідав, пишу, будемо збирати. Відповідають на питання що робити? що роблю? що робитиму?

Дієслова недоконаного виду вживаються в усіх часах, а доконаного — лише в минулому та майбутньому: дія, яка триває тоді, коли про неї говориться, не може бути завершеною.

Більшість дієслів входять до видових пар: виконувати — виконати; стукати — стукнути,

Відрізняються такі дієслова одне від одного:

• наявністю або відсутністю префіксів:
  писати — написати, пиляти — спиляти;
• суфіксами: ступати — ступити, грюкати — грюкнути;
• наголосом: насипати — насипати;
• голосними звуками у корені: стріляти — стрельнути, витирати — витерти;
• приголосними звуками в корені: розповідати — розповісти, вимощувати — вимостити, проголошувати — проголосити.

Окремі видові пари дієслів мають різні основи: брати — взяти, ловити — піймати.

Деякі дієслова не мають видових пар. Вживаються вони у значенні:

• доконаного виду: розговоритися, натішитися;
• недоконаного виду: розмовляти, сподіватися, вимагати;
• обох видів (переважно слова іншомовного походження з суфіксом -ува-): форсувати, атакувати.

                           Перехідні та неперехідні дієслова

Перехідні дієслова означають дію, яка спрямовується (переходить) на певний предмет, названий іменником або займенником у Зн. в. без прийменника:
виконати (виконую, виконай та Ін.) — що? — вправу;
зустріти (зустрів, зустрів би та ін.) — кого? — друзів;
прочитати (прочитає, прочитала) — що? — повість.

Якщо присудок у реченні вживається із заперечною часткою не, іменник ставиться не у знахідному, а в родовому відмінку: не виконав вправи, не прочитала повісті.

Додаток у Р. в., залежний від перехідного дієслова, ставиться й тоді, коли він означає частину від цілого: хворому подали води.

Неперехідні дієслова означають стан або дію, яка на інший предмет не переходить, і, отже, не вимагають залежного іменника у Зн. в. без прийменника: гуляти парком, думати про канікули, гратися на подвір'ї.

Дієслова, які закінчуються суфіксом -ся, навіть ті, що утворилися від перехідних, є неперехідними: усміхатися, купатися, оглянутися.

                                                  Часи дієслів

Минулий час означає дію, що відбулася до моменту розповіді про неї. Дієслова минулого часу можуть мати і доконаний (що зробив? повторив), і недоконаний (що робив? повторював) вид.

Дієслова минулого часу змінюються за числами (читала, читали), а в однині — за родами(читав, читала, читало).

Дієслова минулого часу утворюють від основи інфінітива (відкидання від неозначеної форми закінчення -ти.) додаванням суфіксів — для чоловічого роду -в-, для жіночого і середнього
родів та множини -л     і закінчень — для жіночого роду — -а, для середнього -о, для множини -й(у формі чоловічого роду закінчення нульове): повідомити - повідомив, повідомили, повідомила, повідомило.

У дієсловах, основа яких закінчується на приголосний звук (побігти), у формі минулого часу чоловічого роду суфікс не додається (побіг). Водночас у коренях можуть відбуватися чергування голосних звуків (нести — ніс).

Теперішній час означає дію, яка відбувається в момент розповіді про неї. Дієслова теперішнього часу мають тільки недоконаний вид. Змінюються вони за особами і числами. Утворюються форми теперішнього часу від основи теперішнього часу, яку одержуємо, відкидаючи закінчення 3-ої особи множини:

Особові форми утворюються за допомогою закінчень:
1 особа однини —    -у (-ю);
2 особа однини —    -еш (-єш), иш (-їш)
3 особа однини – - е (-є), -ить

1 особа множини – - емо (-ємо), -имо (-їмо)
2 особа множини – -ете (-єте), -ите (-їте)

3 особа множини -- -уть (-ють), -ать (-ять)

Майбутній час означає дію, яка відбуватиметься (відбудеться) після розповіді про неї. Майбутній час має три форми: одну доконаного виду (розгляну) і дві недоконаного — просту(розглядатиму) і складену (буду розглядати).

Дієслова майбутнього часу в усіх формах змінюються за особами і числами.

Дієслова майбутнього часу доконаного виду змінюються так само, як дієслова теперішнього часу:
зігну, зігнеш, зігне, зігнемо, зігнете, зігнуть;
засію, засієш, засіє, засіємо, засієте, засіють.

Проста форма майбутнього часу недоконаного виду утворюється додаванням до інфінітива суфікса -м- та особових закінчень: знатим[у], знатим[емо], знатим[еш], знатим[емо], знатим[ете], знатим[уть].

Складена форма майбутнього часу недоконаного виду утворюється від інфінітива та допоміжного дієслова бути, яке набуває особових форм: буду відповідати, будеш відповідати, буде відповідати, будемо відповідати, будете відповідати, будуть відповідати.Допоміжне дієслово завжди стоїть перед інфінітивом і пишеться окремо. Інфінітивна частина складеної форми не змінюється.

                                                      Дієвідміни

Ви помітили, що між особовими формами різних дієслів є відмінності. Наприклад: ти пишеш,але ти кричиш, ти стоїш. Зумовлено це тим, що всі дієслова поділяються на дві дієвідміни — першу і другу.

Найлегше розрізняти дієвідміни за формою третьої особи множини теперішнього часу: закінчення-уть (-ють) визначає належність до першої дієвідміни (бережуть, знають), а закінчення -ать (-ять) — до другої (кричать, стоять).

Можна орієнтуватися і на неозначену форму дієслова. Краще почати зі з'ясування того, чи належить дієслово до другої дієвідміни, оскільки вказівок на це небагато.

До другої дієвідміни належать дієслова:

• основа інфінітива яких закінчується на
  -й-, -і- (-Ї-), що випадають в особових формах: любити — люблю; горіти — горю, гориш; кроїти  — кроять;
• основа інфінітива яких закінчується на
  -а- після шиплячого звука та -й-, який також в
  особових формах не зберігається: кричати — кричить; держати — держимо; стояти —стоїте;
• бігти, спати, вчити.

Усі інші дієслова належать до першої дієвідміни. А саме:

• з односкладовою основою інфінітива, що закінчується на голосний звук: бити - б'ють, жати — жнуть, але: сплять, вчать;
• з основою інфінітива на -і-, що зберігається в інших формах: біліти – біліє, біліють;
• з основою інфінітива на -а-, тільки не після шиплячих та [й]:думати — думають, писати – пишуть;
• з основою інфінітива на -а- після шиплячих, якщо цей звук зберігається в особових формах: бажати — бажають, мішати — мішають;
• з основами інфінітива, в яких є суфікси -ува- (-юва-), -ну-: малювати, — малюють, корчувати — корчують, стукнути — стукнуть;
• з основами на -оро-, -оло-:полоти — полють, молоти — мелють;
• з основами інфінітива на приголосний звук: пекти — печуть,везти — везуть, але: бігти— біжать;
• слова ревіти, іржати, хотіти.

Різниця в особових закінченнях полягає в тому, що дієслова першої дієвідміни у 2-ій і 3-ій особах однини, в 1-ій і 2-ій особах множини мають звук [е] (букви е або є), а дієслова другої дієвідміни — звуки [й] або [і] (букви й або г):
миєш, миє, миємо, миєте — клеїш., клеїть, клеїмо, клеїте;
хочеш, хоче, хочемо, хочете — стежиш,, стежить, стежимо, стежите.

Зверніть увагу!

• У третій особі дієслова І дієвідміни, на відміну від дієслів другої, не мають кінцевого -ть, а перед суфіксом -ся воно з'являється. Порівняйте: знає — знається; хоче — хочеться.
• Дієслова їсти, дати та похідні від них, утворені префіксальним способом (поїсти, віддати), мають відмінні від інших дієслів
  форми:

	1 ос.	2 ос.	3 ос.
Однина	їм, дам	їси, даси	їсть, дасть
Множина	їмо, дамо	їсте, дасте	їдять, дадуть

Особливої уваги заслуговує 2-а особа однини, яку дуже часто утворюють неправильно.

                                    Чергування звуків у дієсловах

Внаслідок утворення форм теперішнього і майбутнього часу доконаного виду в дієсловах першої дієвідміни перед особовими закінченнями відбуваються такі чергування приголосних звуків:
[г], [з] –> [ж]: могти — можу, можеш; в'язати — в'яжу, в'яжуть.

[х], [с] –> [ш]: дихати — дишу, дишуть; чесати — чешу,  чешуть;
[к] –> [ч]:   кликати — кличу,  кличуть.

Внаслідок утворення форми першої особи однини дієслів другої дієвідміни спостерігаються такі чергування приголосних:
[д] –> [дж]:  сидіти — сиджу;
[т] –> [ч]:   світити — свічу;
[з] –> [ж]:    возити — вожу;
[с] –> [ш.]:   просити — прошу.

За збігу [ст] або [зд] відбувається подвійне чергування:
[с] –> [ш], [т] -> [ч]: чистити –> чищу [чишчу];
[з] –> [ж], [д] –> [дж]: їздити –> їжджу.

Губні звуки [б], [а], [е], [л], [ф] у першій особі однини і третій особі множини чергуються зі звукосполученнями [бл], [пл], [вл], [мл], [фл]:
любити — люблю, люблять;
спати – сплю, сплять;
ловити — ловлю, ловлять;
мовити — мовлю, мовлять;
графити — графлю, графлять.

 Вимова і написання  -ться  і  -шся  в кінці дієслів

У багатьох дієсловах є суфікс -ся, який стоїть після закінчення (напр., оглянутися). Внаслідок утворення особових форм таких дієслів виникають збіги приголосних звуків закінчення -ть (оглянуть) або -ш (оглянеш) та суфікса -ся.

У дієсловах на -ться вимовляється подовжений м'який звук [ц': ] (оглянуться [огл'а-нуц':а]), а в дієсловах на -шся — подовжений м'який звук [с': ] (оглянешся [огл'ане"с':а]).

На написання такі зміни у вимові звуків не впливають.

                                              Способи дієслів

Дієслова мають дійсний, умовний І наказовий способи.

Дійсний спосіб виражає дію, яка відбулася, відбувається чи буде відбуватися (відбудеться). Дієслова дійсного способу змінюються за часами (теперішній, минулий, майбутній), числами (однина, множина), особами (в теперішньому і майбутньому часі) або родами (в минулому часі).

Умовний спосіб виражає дію, можливу за певних умов або бажану. Форми умовного способу утворюються додаванням до форм минулого часу частки би (б). Вибір одного з варіантів частки визначається кінцевими звуками слова, що стоїть перед нею: пішов би, пішла б, пішли б.

Дієслова умовного способу, як і минулого часу, змінюються за числами, а в однині — і за родами.

Форми умовного способу найчастіше вживаються у складних реченнях, що виражають умову:
Якби мені черевики, то пішла б я на музики (Шевченко).

Рідше вони служать присудками простого речення, в якому виражене прагнення, бажання:Хотіла б я піснею стати (Леся Українка).

Зверніть увагу! 

Частка би (б) не завжди стоїть після дієслова, вона може міститись і перед дієсловом:

Кудись би їхав все (Олександр Олесь), і навіть на певній відстані від нього:

Як би я тепер хотіла у мале човенце сісти! (Леся Українка).

Яка б щаслива я була! (Олександр Олесь).

Наказовий спосіб виражає спонукання, заклик до виконання дії, наказ, побажання, прохання, пораду:
Говорімо усі, хоч ми добре навчились мовчати (В. Баранов).
О земле, велетнів роди (Тичина).

Дієслова наказового способу змінюються за числами й особами і мають в однині форму другої, а в множині — першої і другої особи: прочитай, прочитаймо, прочитайте.

Значення числа і особи виражається закінченнями:
2 ос. однини  -й (роб[и], біж[и]) або нульове;
1 ос. множини     -їмо (роб[імо], біж[імо]) або -мо (згадаймо, станьмо);
2 ос. множини     -іть (роб[іть], біж[іть]) або -те (згадай[те], стань[те]).

У 2 ос. множини зрідка (переважно в поетичному мовленні) вживаються форми із закінченнями -іте (замість -іть):
Борітеся — поборете!(Шевченко).
Тож біжіте, панські слуги,і піймайте вітра в полі(Леся  Українка).

У 1-ій особі множини вживається (здебільшого в розмовному мовленні) форма із закінченням -ітл (замість -імо):Ходім додому! Берімся до роботи!

Примітка 

Форми першої особи однини та третьої особи однини і множини утворюються описово — поєднанням дієслів теперішнього або майбутнього часу із частками хай, нехай:хай побачу, нехай їде, хай запишуть.

Зверніть увагу! 

Не можна сплутувати близькі за звуковим складом форми: бережемо (тепер, час) і бережімо(наказовий спосіб).

Найчастіше вони відрізняються одна від одної місцем наголосу: у формах теперішнього часу наголошеними можуть бути різні склади (ходимо, біжимо), у формі наказового способу — лише склад, до якого входить перший голосний звук закінчення (-імо): ходімо, біжімо, скажімо і т. д.

Форми наказового способу вживаються в реченнях, у яких немає підмета:
Юних днів, днів весни, не забудь! (Франко).
Сідай, спочинь, та не барись, бо сонце, бачиш, вже сідає (Олександр Олесь).

У таких реченнях часто вживається звертання:
Встань, Богдане, встань, збудися,на свій нарід подивися (Народна творчість).
Вічний художнику, стань мені вчителем знову (Л. Забашта).

      Вживання одних способів і часів дієслів замість інших

Дієслова в теперішньому і в простій формі майбутнього часу доконаного виду можуть вживатися замість дієслів минулого часу:
Іду я вчора вулицею і несподівано зустрічаю шкільного товариша, якого не бачив десь із десять років,

Теперішній час за такого вживання служить засобом "унаочнення", наближення описуваних подій до адресата (вживається здебільшого в усному мовленні та в художній літературі).

Майбутній час може передавати несподівану, раптову дію, що вже відбулася. Раптом щось як закричить!

Дієслова теперішнього або минулого часу доконаного виду іноді вживаються замість майбутнього:
Завтра ми їдемо на екскурсію.
Я пішов до школи: там буде цікавий вечір.

Таке вживання властиве розмовному мовленню, воно підкреслює впевненість у тім, що дія відбудеться.

У значенні наказового способу можуть вживатися форми:

• дійсного способу (Зараз ти зачитуєш твір, а інші готують усну рецензію). Така форма підкреслює обов'язковість дії.
• умовного способу (Зачинили б ви вікно: протяг!). Вживається для висловлення побажання, прохання, поради.
• інфінітив (А зараз відпочивати! Завтра буде нелегка робота). Неозначена форма підсилює категоричність наказу.

Такі заміни властиві розмовному і художньому стилям.

                                            Безособові дієслова

Зазвичай, дієслова виражають дію, яку виконує якась дійова особа:
Учень пише твір. Наближається весна.

У таких реченнях назва особи або вказівка на неї служить підметом, а особова форма дієслова — присудком.

Але є дієслова, які виражають дію без вказівки на її виконавця. Це — безособові дієслова:світає, морозить (неможливо ставити питання хто світає? хто морозить?). У реченнях, де вжито такі дієслова, не може бути підмета:
Хворого вже другий день морозить.
Влітку світає дуже рано.

Безособові дієслова змінюються лише за часами, їхні форми в теперішньому і майбутньому часі нагадують форми третьої особи однини (вечоріє, звечоріє, вечорітиме, буде вечоріти), а в минулому — форму однини середнього роду (посутеніло, не спалось). Безособові дієслова означають явища природи або психічний чи фізичний стани людини.

Деякі дієслова можуть вживатись і в особовому, і в безособовому значенні.
Порівняйте:
Кінь тягне воза.
Хлопчаків тягне на подвиги.

                                        Творення дієслів

Дієслова утворюються як від дієслів, так і від інших частин мови.

Префіксальний спосіб творення дієслів
Префіксальним способом дієслова утворюються тільки від інших дієслів, причому до одного твірного слова може приєднуватися значна кількість префіксів, кожен із яких надає слову іншого значення:
Під, за, об, пере, ви, до, від, … + бігти = забігти, добігти, підбігти,  прибігти, бігти, перебігти, відбігти, оббігти, побігти,  вибігти.

Це — найбільш продуктивний спосіб творення дієслів.

Суфіксальний спосіб творення дієслів
Суфіксальним способом утворюються дієслова від:

• дієслівних основ: штовхати –> штовх<ну>ти,прочитати –> прочит<ува>ти, посилити –> посил<юва>ти;
• від іменникових основ: обід –> обід<ат>и,коса –> кос<ит>и, розум –> розум<іт>и;
• від прикметникових основ: білий –> біл<іт>и і біл<ит>и,пильний –> пильн<ува>ти, доросліший –> доросліш<ат>и.
• від числівникових основ: двоє [двойе] –> дво<їт>и [двой<іт>и], четвертий –>четверт<ува>ти;
• від займенників: як<ат>и, тик<ат>и, вик<ат>и.
• від вигуків: ах<ат>и, ох<ат>и, ойк<ат>и, нук<ат>и.

Префіксально-суфіксальний спосіб творення дієслів
Префіксально-суфіксальним способом утворюються дієслова від:
дієслівних основ: глядіти –> нагляд<ат>и,кусати –> надкус<ит>и;
від неозначеної форми дієслова: сидіти –> насид<іт>и.
від іменникових основ: земля –> зазем<ит>ти, зброя [збройа] –> озбро<їт>и  [озброй<іт>и];
від прикметникових основ: власний –> привласнити,більший –>   перебільшувати;
від займенників: свій –> засво<їт>и [засвой<іт>и], двоє  – подво<їт>и [подвой<іт>и].

Лише в окремих дієсловах спостерігається складання:
носити плоди –> плодоносити; тихо, мирно –>  тихомирити; лихе слово -> лихословити.

                       Послідовність розбору дієслова

1. Назва частини мови. Загальне значення,
2. Початкова форма (неозначена форма).
3. Морфологічні ознаки:
   • вид;
   • перехідність;
   • спосіб;
   • особа (або рід) і число.
4. Дієвідміна.
5. Синтаксична роль:
   • у словосполученні;
   • у реченні.
6. Особливості вимови і написання.

                                

                               Дієприкметник

Дієприкметник — особлива форма дієслова, що виражає ознаку за дією або станом і поєднує в собі граматичні особливості дієслова і прикметника. Відповідає на запитання : який? яка? яке? які?

Із дієслівних граматичних ознак дієприкметник має вид — доконаний або недоконаний та час — теперішній або минулий.

Вид дієприкметника залежить від того дієслова, від якого він утворений. Порівняйте: планувати — планований (недоконаний вид), запланувати — запланований (доконаний вид).

Час дієприкметника зумовлений тим, коли з'явилася ознака, на яку він вказує, — у минулому чи тепер: посивілий (минулий час), сивіючий (теперішній час).

Як і прикметник, дієприкметник змінюється за родами (підкреслений, підкреслена), числами (підкреслені — множина), відмінками (Н.:почорнілий; P.: почорнілого; Д.: почорнілому і т. д.); залежить від іменника (порівняйте: жовте листя; пожовтіле листя); у реченні виконує роль означення або присудка (Неподалік чорніє щойно зоране поле. Поле зоране вчасно.).

На відміну від прикметників, дієприкметники називають не постійну ознаку, а тимчасову, пов'язану з дією. Порівняйте: тихий куток — стихаючий гомін; біла стіна — побілена стіна.

Дієприкметниковий зворот

Дієприкметник разом із залежними від нього словами називається дієприкметниковим зворотом. Дієприкметник є означенням або присудком (наприклад: трава не скошена. У даному разі не скошена - присудок; означенням: На шляху розвитку кожної мови позначились історичні події, пережиті її народом.) (Антоненко-Давидович.) Події (які?), пережиті її народом.

Дієприкметниковий зворот, що стоїть після пояснюваного слова (у нашому прикладі — події), виділяється з-поміж інших частин речення комою або, якщо після нього речення продовжується, — двома комами: Історичні події, пережиті народом, позначилися на шляху розвитку його мови. В усному мовленні — відповідно одною або двома паузами.

Якщо дієприкметниковий зворот стоїть перед пояснюваним словом, він ні паузою в усному мовленні, ні комою на письмі не виділяється: На шляху розвитку кожної мови позначились пережиті її народом історичні події.

Або ще: Безмежний степ, укритий снігом, спав. (М. Старицький)

Відмінювання дієприкметників

Дієприкметники відмінюються так само, як прикметники твердої групи, — за родами (в однині), числами і відмінками:

Однина

Чоловічий і середній рід 

Н. вічний (вічне), керований (кероване)
Р. вічного, керованого
Д. вічному, керованому
Зн. вічний (вічне), керований (кероване)
О. вічним, керованим
М. (на) вічному/вічнім, (на) керованому/керованім
Жіночий рід 
Н. вічна, керованаР. вічної, керованої
Д. вічній, керованій
Зн. вічну, керовану
О. вічною, керованою
М. (на) вічній, (на) керованій
Множина

Н. вічні, керовані
Р. вічних, керованих
Д. вічним, керованим
Зн. вічні, керовані
О. вічними, керованими
М. (на) вічних, (на) керованих

Примітка

Подвійні форми знахідного відмінка зумовлені назвою істоти чи неістоти . Вибір форми місцевого відмінка диктується законами милозвучності: якщо наступне слово починається з голосного звука, тоді використовується закінчення -ім, якщо з приголосного — -ому: на замерзлім озері — на розмоклому ґрунті .

Активні і пасивні дієприкметники

Активні дієприкметники виражають ознаку за дією, яку виконує пояснюваний іменник: атакуючий загін, дозрілий плід.

Пасивні дієприкметники виражають ознаку за дією, яку над пояснюваним іменником виконує хтось інший: розв'язана задача, пошитий костюм.

Творення дієприкметників

Активні дієприкметники теперішнього часу в українській мові не існують, але були утворені за зразком російських. Ті в свою чергу, також не мали їх, а запозичили з церковнослов'янської мови: "горящий" проти питомого "горячий", що стало прикметником, як і українське "гарячий". Тому в сучасній мові вживаються дуже обмежено. Утворюються від основи теперішнього часу дієслів недоконаного виду (форма третьої особи множини без закінчення) за допомогою суфіксів: для дієслів І дієвідміни -уч- (-юч-), для дієслів II дієвідміни — -ач- (-яч-) словоформи:

• Ріж[уть] + уч(ий) → ріжучий,
• пала[ють] + юч(ий) → палаючий,
• леж[ать] + ач(ий) → лежачий,
• го[ять] + яч(ий) → гоячий і т.і. — одна з найуживаніших помилок в українській мові. Подібні форми українській мові не властиві. Їх вживають, коли не можуть позбутися впливу російської мови, де подібні словоформи - невід'ємна частина мови. В українській мові вживається форматой, що... чи такий, що... - що ріже, що палає, що лежить і т.і. Слово лежачий це прикметник, як і значущий.

Активні дієприкметники минулого часу утворюються від основи неозначеної форми (відкидання від інфінітива кінцевого -ти-) тільки неперехідних дієслів доконаного виду за допомогою суфікса -л-:

дозрі[ти] + л[ий] → дозрілий.

Пасивні дієприкметники утворюються від основи неозначеної форми перехідних дієслів(минулого часу — від дієслів доконаного виду, теперішнього — від дієслів недоконаного виду) за допомогою суфіксів -н-, -ен- -т-:

• виконати + н(ий) → виконаний,
• пошити + т(ий) → пошитий,
• обговорювати + н(ий) → обговорюваний
• бачити + ен(ий) → бачений.

Примітка

Якщо основа інфінітива закінчується суфіксом -и-, то під час утворення дієприкметника цей суфікс опускається і вживається суфікс -ен-:

побачити + ен(ий) => побачений

Водночас відбуваються характерні для дієслівних форм чергування звуків [с]/[ш], [з]/[ж], [д]/[дж]: скошений, звужений, збуджений.

Якщо перед суфіксом -ен- стоїть губний звук ([ф], [м], [б], [п], [в]), перед суфіксом -ен- у дієприкметнику з'являється звук [л]:

висловити + ен(ий) —> висловлений.

Від деяких дієслів утворюються пасивні дієприкметники і з суфіксом -т-, і з суфіксом -ен- (тоді голосний перед -ти- опускається):

загорнути -> загорнутий—> загорнений;

розколоти—> розколений.

Перехід дієприкметників у прикметники та іменники

Дієприкметники можуть втрачати дієслівні ознаки виду і часу, а тому й переходити до прикметників. Так, у словосполученнях битий шлях,освічена людина виділені слова вказують на постійну ознаку (перше з них не має, зокрема, ознаки недоконаного виду і теперішнього часу, друге — доконаного виду і минулого часу). Це — прикметники.

Деякі з таких колишніх дієприкметників можуть втратити і здатність вказувати на ознаку предмета і самі позначають предмет, переходячи таким чином до іменників: учений:

Орденами нагороджено багатьох учених.

Необхідно розрізняти дієприкметники і прикметники, до складу яких входять суфікси -уч-, -ач-, іноді -єн-: блискучий виступ, сипучі піски,гаряча страва, шалений шторм. Виділені слова утворені не від дієслівної основи теперішнього часу або ж називають постійну ознаку.

У ряді випадків дієприкметник і утворений від нього прикметник розрізняються тільки наголосом:

пе́чена картопля (пор.: спе́чена) — дієприкметник;

пече́на картопля — прикметник.

Написання дієприкметників

У дієприкметникових суфіксах -н-, -ен- завжди пишеться одне н: згаданий, втілений.

Із двома н пишуться прикметникові суфікси -енн-, -анн-, що вказують на можливість чи неможливість дії (невблаганний, нескінченний) або на високу міру ознаки (височенний). На відміну від дієприкметникових, такі суфікси завжди наголошені. Порівняйте: неоцінений товар (дієприкметник); неоціненний скарб (прикметник).

У написанні не з дієприкметниками керуються такими правилами:

• не пишеться разом, якщо дієприкметник є означенням і не має залежних слів:

Як я малим збирався навесні піти у світ незнаними шляхами. (Павличко).

але за наявності протиставлення не пишеться окремо:

Тільки мав талан до віршів не позичений, а власний (Леся Українка).

для простоти, якщо між часткою не і дієприкметником можна поставити дієслово є, не змінюючи значення, тоді пишеться окремо.

Не пишеться окремо, якщо:

• у реченні є залежні від дієприкметника слова:

Жайворонки робили свій перший засів на ще не зораних плугом нивах. (Коцюбинський).

• дієприкметник є в реченні присудком:

Поле не міряне, вівці не лічені, пастух рогатий. (відгадка: небо, зірки та місяць).

Уживання дієприкметників

Дієприкметник — елемент книжного мовлення. В усному мовленні (у розмовно-побутовому стилі) він уживається рідко.

До широко вживаних у всіх книжних стилях належать пасивні та активні дієприкметники минулого часу. Проте слід зазначити, що активних дієприкметників минулого часу із суфіксами -ш-, -вш- в українській мові не існує, тому чимало дієслів не мають відповідних дієприкметників.

Пасивні дієприкметники теперішнього часу вживаються головно в науковому та діловому мовленні (досліджувана проблема, обговорюваний проект і т. д.). Також у цих стилях уживаються активні дієприкметники теперішнього часу, особливо в науковому мовленні для позначення пов'язаних з дією властивостей об'єкта (біжуча константа зв'язку, взаємодіючі поля).

Активні дієприкметникові звороти в українській мові є небажаними, а в художньому стилі — неприпустимими. Як правило, їх замінюють підрядними реченнями: замість Наступаючі на цій ділянці фронту частини досягли успіху — Частини, що наступали на цій ділянці фронту, досягли успіху.

Безособові форми на -но, -то

Українській мові властиві утворення від пасивних дієприкметників форми на -но, -то: відзначено, здобуто, наказано. Це — незмінні слова, які виконують роль головного члена в безособових реченнях (у них немає підмета):

Хай буде вік прожито як належить (Л. Костенко).

Речення з пасивними дієприкметниками і з формами на -но, -то часто близькі за змістом (синонімічні):

Поле було зоране ще восени. — Поле було зорано ще восени.

Різниця ж у тому, що дієприкметник вказує на ознаку за дією, а безособова форма на -но, -то — на результат дії.

Зверніть увагу: кінцеве -о в цих формах є не закінченням, а суфіксом.

Послідовність розбору дієприкметника

Назва частини мови, її форма.

Початкова форма (називний відмінок однини чоловічого роду).

Активний чи пасивний.

Доконаного чи недоконаного виду.

Час — теперішній чи минулий.

Число.

Рід (в однині).

Відмінок.

Синтаксична роль.

Особливості вимови та написання.

                                              Тести

1. Дієприкметник - це

а) особлива форма дієслова;

б) особлива форма прикметника;

в) самостійна частина мови.

Дібрати й записати приклад дієприкметника, поставити до нього питання

(напр.: який? сказаний)

2. Дієприкметники бувають:

а) перехідні й неперехідні;

б) активні й пасивні;

в) доконані й недоконані.

Скласти (пригадати) й записати речення з дієприкметником (напр.: Прийде вечір зажурений, синій..(В.Сосюра.) Біля ставу тремтить поріділе золото верб. (М.Стельмах.) Я сідаю на горбик зігрітий, щоб ключі журавлині зустріти. (П.Воронько.) Нетямі руки не туди пришиті. (Нар.творч.)

3. Дієприкметниковим зворотом називається:

а) дієприкметник разом із означуваним словом;

б) дієприкметник із граматичною основою речення;

в) дієприкметник із залежними від нього словами.

Скласти (пригадати) й записати речення з дієприкметниковим зворотом (напр.: Листя, сповнене привіту, буде з вітром шепотіти. (В.Сосюра.) Стоїш ти, Полтаво, огорнена в славу. (М.Рильський.) Ще не забули ми і не забудем плач, почутий уночі із Бабиного яру. (Д.Павличко.) Зворот підкреслити.

4. Дієприкметниковий зворот виділяється комами:

а) завжди;

б) якщо стоїть після означуваного слова;

в) якщо стоїть перед означуваним словом.

Скласти (пригадати) й записати речення з дієприкметниковим зворотом, що не виділяється комами (напр.: Над туманами вкритою рікою мовчать бори. (В.Сосюра.) І все чіткіш темніють в полі дощем карбовані путі. (М.Стельмах.) Там хмари і соком набряклі осики попадали в ставу блакитний казан.(Л.Первомайський.)

5. НН пишеться у словах:

а) освітлений, упорядкований, принесений;

б) незліченний, несказанний, незрівнянний;

в) довгожданий, шалений, несподіваний.

Прикметник дієприкметникового походження з нн ввести до самостійно складеного речення (напр.: Я бачу в зорях тих ясних великі сонця незчисленні. (В.Самійленко.) І мислі, і часу закони невблаганні неси в будучину, на плетиво доріг. (А.Малишко.) Непогасенне сяйво ідеалу. (Д.Павличко.)

6. Окремо з не дієприкметник пишеться в реченні

а) Затьмила зір несплакана сльоза. (Т.Майданович.);

б) Не покриті важкою млою, спіють зорі понад Сулою. (А.Малишко.);

в) Мене і досі ніжно зігріває забуте сонце тих країв незнаних. (О.Башкирова.).

Дієприкметник, що пишеться з не разом, ввести до самостійно складеного речення (напр.: Я незлічені версти після того пробрів. (В.Швець.) За мить, незгаяну в справдешнім світі, я проміняю наймиліші сни.(М.Самійленко.) Посварилися за шкуру непійманої білки. (Нар.творч.)

7. У якому рядку всі слова – дієприкметники?

       а) Зшитий, холодний, посіяний, теплий;

       б) підбілений, вимитий, прив'язаний, порослий;

       в) пекучий, печений, занесений, грізний;

       г) несказаний, жарений, червоний, полонений.

8. У якому рядку всі дієприкметники активного стану?

       а) Задуманий, прочитаний, літаючий, сидячий;

       б) посивілий, падаючий, крокуючий, сяючий;

       в) посинілий, лежачий, підбитий, знесений;

       г) заражений, замислений, стоячий, забруднений.

9. У якому рядку всі дієприкметники доконаного виду?

       а) Розбитий, зламаний, скошений, забутий;

       б) спалений, зігнутий, згасаючий, бажаючий;

       в) працюючий, побачений, стиснутий, волаючий;

       г) читаючий, помолоділий, стомлений, співаючий.

10. У якому рядку всі дієприкметники пасивного стану?

      а) Змелений, схвалений, зварений, намальований;

      б) зволожений, зів'ялий, знесилений, зібраний;

      в) пожовклий, осяяний, почорнілий, випечений;

      г) розв'язаний, змелений, дихаючий, діючий.

11. У якому рядку всі дієприкметники недоконаного виду?

     а) Позолочений, напоєний, молотий, змелений;

     б) палаючий, плачучий, тертий, ламаний;

     в) вишитий, написаний, атакуючий, зламаний;

     г) шитий, просіяний, битий, зораний.

12. У якому рядку всі дієприкметники пишуться з не окремо?

      а) ще не/скошене жито; не/просохла земля; не/розсідланий кінь; не/підбілені дерева;

    б) не/зірване яблуко; не/побілена хата; не/пришитий ніким ґудзик; не/побачений фільм;

  в) не/намальована художником картина; не/скошена мною клумба; не/здоланий ворогом народ; не/написаний учнем твір;

    г) Не/зарослі чагарником береги; не/затоплена долина; ніким не/читана книга; не/завершена робота.

Прислівник (лат. adverbium — біля дієслова) — це незмінна самостійна частина мови, що виражає ознаку дії, стан предмета або ознаку якості і відповідає на питання як? де? звідки? наскільки? якою мірою?

Прислівник у реченні пов'язується з дієсловом, виконуючи роль обставини дії, наприклад: Синіла (де?)навкруги далечінь (Гончар); Дорога все глибше (як?) врізалась в ущелину, зверху (звідки?), зі скель, покапувало. (М. Олійник)

Може також пов'язуватися з прикметником або іншим прислівником, служачи для вираження ознаки якості до ролі обставини міри, ступеня: Ось зовсім (наскільки?) близько з води вихопилась гостра скеля. (Я. Баш) Коли моя білява донька виросте, я буду надто (якою мірою?) старий. (О. Досвітній)

Рідше прислівник входить у зв'язок з іменником, виконуючи роль неузгодженого означення: Карлос вибрав шлях (який?) направо, Гвідо вибрав шлях (який?) наліво. (Леся Українка) Менш типовою для частини прислівників є роль присудка в односкладному реченні: Тихо, пустельно, мов на краю світу. (О. Гончар)

         Правопис прислівників

Речення з прислівниками, які пишуться разом або окремо

1. удень — у день (Я прокинувся від того, що в будинку було видно як удень. У день Святого Валентина закохані вітають одне одного.)

1. на зустріч — назустріч (Мої батьки цього вечора збиралися піти на зустріч випускників. Назустріч один одному рухалися два потяги.

Кількість прислівників поповнюється переважно за рахунок прийменниково-іменникових сполучень. Деякі з цих сполучень перейшли у прислівники і пишуться разом або через дефіс.

Разом пишуться: прислівники, утворені сполученням прийменника з іменником, займенником, прикметником, числівником, прислівником: потім, занадто, вночі, надвечір, безвісти, вдосвіта, потихеньку, вперше, вдвічі, натроє (але: по двоє, по троє);складні прислівники, утворені з кількох основ: праворуч, стрімголов, босоніж, обіруч.

Окремо пишуться: прислівникові сполучення, утворені від іменника з прийменником.Найуживаніші з них такі:без: без кінця, без черги, без упину, без жалю;на: на добраніч, на жаль, на щастя, на сьогодні, на початку;до: до побачення, до речі, до краю, до діла;з: з радості, з жалю, з горя, з розгону;в/у: в разі, в міру, уві сні, в далечінь;прислівникові сполучення, де повторюються основи, між якими стоїть прийменник: день у день, рік у рік, час від часу, раз у раз, один по одному, сам на сам. Сполучення, утворені поєднанням слова в називному відмінку зі словом в орудному відмінку: кінець кінцем, один одним, сама самотою.

Через дефіс пишуться: прислівники, утворені від прикметників, займенників і прийменника по: по-новому, по-батьківськи, по-домашньому, по-літньому, по-українськи, по-книжному, по-моєму, по-їхньому, по-нашому;прислівники, утворені від порядкових числівників за допомогою префікса по-: по-перше, по-друге, по-третє;прислівники, утворені від синонімічних або антонімічних слів: зроду-віку, видимо-невидимо, тишком-нишком, бііьш-менш, часто-густо, любо-дорого;прислівники, в яких повторюються слова або корені (без службових слів або із службовими словами між ними): довго-довго, ледве-ледве, давним-давно, навіки-віків, віч-на-віч, всього-на-всього, як-не-як, де-не-де, коли-не-коли, хоч-не-хоч. Запам'ятайте правопис прислівників: з давніх-давен, з діда-прадіда, без кінця-краю, на-гора, по-латині, десь-колись.

І ще про Правопис складних прислівників

Морфологічний розбір прислівників

1. Розряд за значенням:

• означальний (якісно-означальний, кількісно-означальний, способу дії);

• обставинний (місця, часу, мети, причини).

2. Ступінь порівняння (для якісно-означальних).

3. Синтаксична роль.

Тихо пливе блакитними річками льон. (Коцюб.)

Тихо — прислівник (як?).

Якісно-означальний;ступінь порівняння відсутній.

У реченні — обставина способу дії.