Філологічний експрес: Каламбури, омоніми і не тільки...

02 жовтня 2013

Каламбури, омоніми і не тільки...

Каламбур — стилістичний прийом, який будується на використанні омонімії або паронімії, будь-які форми полісемантичності; часто вживається в комічному та сатиричному контекстах. Наприклад, «Прийомний син барона був баран» (Ліна Костенко).

Незрідка за принципом каламбура будується рима, де враховується жартівлива етимологізація слів:

З коси бузько летів на балку

(Косар косу там брав на брус),

І сів бузько в дворі на балку,

На довгий дерев'яний брус

Мама милом Милу мила,

Мила мила не любила,

І тому щоранку Мила

Гірко плакала від мила.

Каламбур добре відомий як у фольклорі («Коли коли, а коли й обтісуй»), так і в літературі, що живиться його джерелами, особливо поширювався в добу бароко (приміром, «Про те ж» Лазаря Барановича або деякі «Епіграми із Джона Овена» Івана Величковського).

Походження цього слова пов’язують з іменем вестфальського барона Каленберга, який прославився при дворі короля Людовика ХІ постійними двозначними дотепами. Проте творення його жартів пов’язане було не з гострослів’ям,а з незнанням французької вимови. Барон просто перекручував слова, тому сміялися не з його жартів, а з безграмотного мовлення. Покаранням баронові стало нівечення його прізвища сучасниками, які, замість Каленберг, почали казати Каламбур. Так і виникло слово каламбур, яким ми послуговуємось і нині.

******************

Не знав, не знав, та як на те й забув!

Нема хліба - їж пироги.

Ну й ніс-для празника ріс, а ти в будень носиш!

Пішов у ріст, як заєць у хвіст.

Хоч ти іди в ліс по дрова, а я буду дома, хоч я буду дома, а ти йди в ліс по дрова.

Як гороху, тих знайомих: куди не піду, то випхнуть.

***************

З Козина веде козу

Стара бабця у Плюти.

–Сідай, бабо, підвезу.

–Нема часу – треба йти!

ЯКІ МИ РОДИЧІ?

Каламбур

– Іване, кажуть, родичі ми з вами.
                               Чи так? Скажи, будь ласка.
–Аякже! Ваша мама нашій мамі
                               двоюрідна Параска.

**************************

Крутий внук і не менш крутий дідусь (полісемія, пароніми)

- Хай, дєд! - «Хай!» до Гітлера казали, бузьку малий! - Та все окей, не парся! - О, ти диви, який когутик! Та якби в мене на подвір’ї скакав і кукурікав такий вредний пуцвірінок, я би його вже давно попарив! - Дєд, та шо ти харишся? Ти ж нормальний чувак! - Чувак? Та ти говорити навчися! Я – чумак, а не чувак! Всі букви переплутав! Ой, зіпсувалася молодь… - Та нє… Ти чо? Яке зіпсувалися? Ми ж не консерви з терміном придатності. В’їжджаєш? - О бичок малий, як розбекався! Ти диви! Ніби не знає, шо в мене машини нема, щоб в’їжджати! О, ти зараз, шмаркодявко, будеш мені їздити! Ану тачки в руки і до хліва!

**************************

У репетитора (міжмовна омонімія)

- Так, Івасику, вчимо англійське слово “book”! - Ой, а нащо його вчити, бук в мене біля хати росте?!

*****************************

Хитрий Василь (фразеологічна полісемія)

- І не встидно тобі, Василю, кидати всю роботу на плечі жінки?! - Ви що? Які плечі? Я її дуже люблю і роботу всю даю тільки на руки і ноги…

То пригріло взимку СОНЦЕ,
чи, можливо, тільки СОН ЦЕ?
«Росте у лісі ПРОЛІСОК», -
читає Настя ПРО ЛІСОК.
Ледве вгору дід ДОБРІВ,
зморшки в діда аж ДО БРІВ.

Це усе було НАСПРАВДІ,
вчитель научав НАС ПРАВДІ.
На вікні стоїть ІРИС,
на столі є хліб І РИС.

На горі росте квасоля,

а з гори несе квас Оля.
Я тягнув на гору віз,

а з гори мене він віз.
Я зробила піну з мила,

та її водичка змила.

*******************************

Є слова — ну й цікаво!

Є слова — просто диво!

Прочитаймо їх із вами:

чи то зліва направо,

чи то справа наліво —
означають те саме.

Ось дивіться: корок, біб, око, кирик*, зараз, піп...

Є ще й інші на умі, та назвіть ви їх самі.

©Дмитро Білоус

(Кирик — особлива палиця).

– А справді, може, й ти знайдеш таке слово?..

**********************

На ринок дід Кониран

Сіно ніс,

Курка біб, а крук

Сир і рис.

Кіт утік.

****************

ДОРОГА НЕ В ЗВЕНИГОРОД –

ДОРОГА – НИВА ВИНАГОРОД.

**********************

Народі каламбури бувають різного типу:

каламбури-нісенітниці: «На городі бузина, а в Києві дядько», «Правда Сидорова: киселем млинці помазані, на паркані сушаться», «Третя хата від Кіндрата, рябі ворота, новий пес», «Я не я і хата не моя»;

каламбури на означення рідні, свояцтва: «Василь бабі — рідна тітка», «Родина — кумового наймита дитина», «Тільки й рідні, що в Києві Химка»;

протиставні каламбури: «Ти йому про діло, а він тобі про козу білу», «Ти по-вашому, ми по-нашому, а вони по-своєму», «Начне про воли, а закінчить про голуби»;

діалогічні каламбури: «Гуляйте!» — «Гуляли б, та хліба не брали!», «Молочка!» — «Не подоїли бичка!», «Здраствуйте!» — «Не застуйте!», «Як ся маєте?» — «Посередині»;

казкові каламбури: «Пішов я раз одудів брать, зліз до дупла, попробував — не влазить рука, так я сам вліз, забрав крашанки, кинувсь відтіль — не вилізу, так я збігав додому, взяв сокиру, прорубав, виліз і пішов собі...»;

пісенні каламбури: «І ти тут, і я тут, а хто ж у нас дома, тільки ніч та кирпич, солом’яні дрова!», «Корова з рогами, коні з копитами — краще залишитись у своєї мами».

*************************************************

Омоніми є основою для створення каламбурів, а каламбурна манера вислову характерна для художньої літератури. Проте стилістичні можливості омонімії використовує й публіцистика, особливо в полемічно загострених творах: “Це глина чи цеглина?” (заголовок у газеті).

Омоніми є важливим засобом не лише для досягнення гумористичного чи іронічного ефекту. Наприкінці поетичного рядка вони часто не тільки римуються, а й наповнюються особливою виразністю та силою:

Думи мої, думи мої,

Квіти, мої діти.

Виростав вас, доглядав вас.

Де ж мені вас діти?(Т.Шевченко)

*****************

“Лукаш: Ой, скажи, дай пораду,

Як прожити без долі?

Доля: Як одрізана гілка,

Що валяється долі ”

(Леся Українка)

У дитячих творах:

Песик шишку з лісу ніс

І подряпав нею ніс.

Як тільки світанок настав,

Гусак чимчикує на став.

Проводить він там цілі дні,

Поживи шукає на дні.

Байбаки на варті стали

І в ту ж мить дрімати стали.

Отака ледача варта
Слова доброго не варта.

Клаптик ситцю я покраю,

Хусточок з нього нашию,

Помережу їх по краю,

Пов'яжу лялькам на шию.

Мама скаже: «Глянуть любо

На твою роботу, Любо!»
©Г. Плотников

********************
Жук пішов у сад за дачу

І розв’язує задачу.

А комар години цілі

Лиш тиняється без цілі.
То з нудьги, без всяких діл,

Полетів з гори у діл,
Повернув за тин до льоху,

Розбудив за сажем льоху,
У смолі липкій зав’яз,
Зачепив крилом за в’яз,
З бузини упав, незграба,
І радіє, що не з граба.
© В. Плахотников

************************************************************

Паліндром, перевертень, рак літеральний, паліндромон (від грец. πάλιν — "назад, знов" та грец. δρóμος — "біг") — слово, словосполучення або віршований рядок, що однаково читається в обох напрямках (зліва направо та справа наліво).

Читать слова звичайно і навспак
цікаво так, що не списать пером.
У нас це зветься літеральний рак,

а греки називають паліндром.

Українські вірші-паліндроми (або вірш-рак) почав писати ще в XVII столітті Іван Величковський, який 1691 дав визначення віршу-раку: «Рак літеральний єсть вірш, которого літери, і вспак читаючися, той же текст виражають».

У сучасній поезії розрізняють вірш-паліндром і вірш-паліндромон. Вірш-паліндром складається з рядків-паліндромів. Вірш-паліндромон— це єдиний від початку до кінця паліндром.

Прості слова, які однаково читаються як зліва направо, так і справа наліво — очевидні: око, дід, піп, наган, Пилип, радар, ротатор. Важче придумувати речення, які даватимуть однаковий зміст при прямому та зворотному читанні, як-от: «Я несу гусеня» чи «Де помити мопед?» Проте лише майстрам слова вдається з таких симетричних рядків вибудувати змістовний та образний вірш. I все ж такі в українській літературі знайшлися, про що засвідчили збірки: «Око» Миколи Мірошниченка, «Віче мечів» Анатолія Мойсієнка, «Паліндромони» Івана Лучука («Епос і нині сопе» з цієї збірки — це найдовший в українській мові паліндромон на 3333 знаків [1]), «Періодична система слів» Івана Іова.

Жанр раку літерального, який в українській літературі започаткував Іван Величковський, 1977 в дитячій збірці «Чарівний глобус» відродив Володимир Лучук (батько Івана Лучука). Нині в Україні понад 20 поетів мають у доробку раки літеральні. Існує навіть «Об'єднання голінних ентузіастів рака літерального (ГЕРАКЛІТ)», що й свідчить про те, що із банальної спокуси здивувати загал і колег, рак літеральний доріс до серйозного явища сучасної поезії.

Приклади паліндромів

Окремі рядки

І що сало? Ласощі… (Олександр Ірванець)

О, гомін німого (Тарас Девдюк)

Козак з казок «Бувалу булаву б…» (Іван Іов)

Паліндром — і ні морд, ні лап (Іван Іов)

А чи в окуня шабаш Януковича?

І мчу кіло бараболі Кучмі.

Вор Азаров.

А баба на волі — цілована баба.

Три психи пили Пилипихи спирт.

«Мило, — Галина до Данила, — голим!»