02.10.13

Каламбури, омоніми і не тільки...

Каламбур — стилістичний прийом, який будується на використанні омонімії або паронімії, будь-які форми полісемантичності; часто вживається в комічному та сатиричному контекстах. Наприклад, «Прийомний син барона був баран» (Ліна Костенко).
Незрідка за принципом каламбура будується рима, де враховується жартівлива етимологізація слів:
З коси бузько летів на балку
(Косар косу там брав на брус),
І сів бузько в дворі на балку,
На довгий дерев'яний брус 
© Д. Білоус

Мама милом Милу мила,
Мила мила не любила,
І тому щоранку Мила
Гірко плакала від мила.
Каламбур добре відомий як у фольклорі («Коли коли, а коли й обтісуй»), так і в літературі, що живиться його джерелами, особливо поширювався в добу бароко (приміром, «Про те ж» Лазаря Барановича або деякі «Епіграми із Джона Овена» Івана Величковського).
Походження цього слова пов’язують з іменем вестфальського барона Каленберга, який прославився при дворі короля Людовика ХІ постійними двозначними дотепами. Проте творення його жартів пов’язане було не з гострослів’ям,а з незнанням французької вимови. Барон просто перекручував слова, тому сміялися не з його жартів, а з безграмотного мовлення. Покаранням баронові стало нівечення його прізвища сучасниками, які, замість Каленберг, почали казати Каламбур. Так і виникло слово каламбур, яким ми послуговуємось і нині.
                     ******************
Не знав, не знав, та як на те й забув!
Нема хліба - їж пироги.
Ну й ніс-для празника ріс, а ти в будень носиш!
Пішов у ріст, як заєць у хвіст.
Хоч ти іди в ліс по дрова, а я буду дома, хоч я буду дома, а ти йди в ліс по дрова.
Як гороху, тих знайомих: куди не піду, то випхнуть.

                    ***************
З Козина веде козу 
 Стара бабця у Плюти.
–Сідай, бабо, підвезу. 
–Нема часу – треба йти!

ЯКІ МИ РОДИЧІ?                        
Каламбур
                                
                               – Іване, кажуть, родичі ми з вами.
                               Чи так? Скажи, будь ласка.  
                               –Аякже! Ваша мама нашій мамі
                               двоюрідна Параска. 
© Дм. Білоус

                                       **************************
Крутий внук і не менш крутий дідусь (полісемія, пароніми)
 - Хай, дєд! - «Хай!» до Гітлера казали, бузьку малий! - Та все окей, не парся! - О, ти диви, який когутик! Та якби в мене на подвір’ї скакав і кукурікав такий вредний пуцвірінок, я би його вже давно попарив! - Дєд, та шо ти харишся? Ти ж нормальний чувак! - Чувак? Та ти говорити навчися! Я – чумак, а не чувак! Всі букви переплутав! Ой, зіпсувалася молодь… - Та нє… Ти чо? Яке зіпсувалися? Ми ж не консерви з терміном придатності. В’їжджаєш? - О бичок малий, як розбекався! Ти диви! Ніби не знає, шо в мене машини нема, щоб в’їжджати! О, ти зараз, шмаркодявко, будеш мені їздити! Ану тачки в руки і до хліва!
**************************  
У репетитора (міжмовна омонімія)
- Так, Івасику, вчимо англійське слово “book”! - Ой, а нащо його вчити, бук в мене біля хати росте?!
***************************** 
Хитрий Василь (фразеологічна полісемія)

- І не встидно тобі, Василю, кидати всю роботу на плечі жінки?! - Ви що? Які плечі? Я її дуже люблю і роботу всю даю тільки на руки і ноги…



То пригріло взимку СОНЦЕ,
чи, можливо, тільки СОН ЦЕ?
«Росте у лісі ПРОЛІСОК», -
читає Настя ПРО ЛІСОК.
Ледве вгору дід ДОБРІВ,
зморшки в діда аж ДО БРІВ.
Це усе було НАСПРАВДІ,
вчитель научав НАС ПРАВДІ.
На вікні стоїть ІРИС,
на столі є хліб І РИС.
На горі росте квасоля,
 а з гори несе квас Оля.
Я тягнув на гору віз, 
а з гори мене він віз.
Я зробила піну з мила, 
та її водичка змила.
© Ігор Січовик
*******************************
Є слова — ну й цікаво! 
Є слова — просто диво! 
Прочитаймо їх із вами: 
чи то зліва направо, 
чи то справа наліво —
означають те саме. 
Ось дивіться: корок, біб, око, кирик*, зараз, піп... 
Є ще й інші на умі, та назвіть ви їх самі.
 ©Дмитро Білоус

(Кирик — особлива палиця).

– А справді, може, й ти знайдеш таке слово?..        
**********************
     На ринок дід Кониран
     Сіно ніс,
     Курка біб, а крук
     Сир і рис.
     Кіт утік.
    © В. Лучук  
****************
ДОРОГА НЕ В ЗВЕНИГОРОД –
ДОРОГА – НИВА ВИНАГОРОД.
**********************
Народі каламбури бувають різного типу:
 каламбури-нісенітниці: «На городі бузина, а в Києві дядько», «Правда Сидорова: киселем млинці пома­зані, на паркані сушаться», «Третя хата від Кіндрата, рябі ворота, новий пес», «Я не я і хата не моя»; 
каламбури на означення рідні, свояцтва: «Василь бабі — рідна тіт­ка», «Родина — кумового наймита дитина», «Тільки й рідні, що в Ки­єві Химка»; 
протиставні каламбу­ри: «Ти йому про діло, а він тобі про козу білу», «Ти по-вашому, ми по-нашому, а вони по-своєму», «Начне про воли, а закінчить про го­луби»; 
діалогічні каламбури: «Гу­ляйте!» — «Гуляли б, та хліба не брали!», «Молочка!» — «Не подо­їли бичка!», «Здраствуйте!» — «Не застуйте!», «Як ся маєте?» — «По­середині»; 
казкові каламбури: «Пі­шов я раз одудів брать, зліз до дуп­ла, попробував — не влазить рука, так я сам вліз, забрав крашанки, кинувсь відтіль — не вилізу, так я збігав додому, взяв сокиру, прору­бав, виліз і пішов собі...»; 
пісенні каламбури: «І ти тут, і я тут, а хто ж у нас дома, тільки ніч та кирпич, солом’яні дрова!», «Корова з рога­ми, коні з копитами — краще за­лишитись у своєї мами».
*************************************************
Омоніми є основою для створення каламбурів, а каламбурна манера вислову характерна для художньої літератури. Проте стилістичні можливості омонімії використовує й публіцистика, особливо в полемічно загострених творах: “Це глина чи цеглина?” (заголовок у газеті).
Омоніми є важливим засобом не лише для досягнення гумористичного чи іронічного ефекту. Наприкінці поетичного рядка вони часто не тільки римуються, а й наповнюються особливою виразністю та силою:
Думи мої, думи мої,
Квіти, мої діти.
Виростав вас, доглядав вас.
Де ж мені вас діти?(Т.Шевченко)
*****************
 “Лукаш: Ой, скажи, дай пораду, 
Як прожити без долі? 
Доля: Як одрізана гілка, 
Що валяється долі ” 
(Леся Українка)
У дитячих творах:
Песик шишку з лісу ніс
  І подряпав нею ніс.
  Як тільки світанок настав,
  Гусак чимчикує на став.
  Проводить він там цілі дні, 
  Поживи шукає на дні.
  Байбаки на варті стали
  І в ту ж мить дрімати стали. 
  Отака ледача варта
  Слова доброго не варта. 
  Клаптик ситцю я покраю,
  Хусточок з нього нашию,
  Помережу їх по краю,
  Пов'яжу лялькам на шию. 
  Мама скаже: «Глянуть любо
  На твою роботу, Любо!»
©Г. Плотников
********************
Жук пішов у сад за дачу
І розв’язує задачу.
А комар години цілі 
Лиш тиняється без цілі.
То з нудьги, без всяких діл,
Полетів з гори у діл,
Повернув за тин до льоху, 
Розбудив за сажем льоху,
У смолі липкій зав’яз,
Зачепив крилом за в’яз,
З бузини упав, незграба,
І радіє, що не з граба.
© В. Плахотников

************************************************************
    Паліндром, перевертень, рак літеральний, паліндромон (від грец. πάλιν — "назад, знов" та грец. δρóμος — "біг") — слово, словосполучення  або віршований рядок, що однаково читається в обох напрямках (зліва направо та справа наліво).

Читать слова звичайно і навспак
 цікаво так, що не списать пером.
 У нас це зветься літеральний рак,
 а греки називають паліндром.
© Дм. Білоус 
  Українські вірші-паліндроми (або вірш-рак) почав писати ще в XVII столітті Іван Величковський, який 1691 дав визначення віршу-раку: «Рак літеральний єсть вірш, которого літери, і вспак читаючися, той же текст виражають».
  У сучасній поезії розрізняють вірш-паліндром і вірш-паліндромон. Вірш-паліндром складається з рядків-паліндромів. Вірш-паліндромон— це єдиний від початку до кінця паліндром.
  Прості слова, які однаково читаються як зліва направо, так і справа наліво — очевидні: око, дід, піп, наган, Пилип, радар, ротатор. Важче придумувати речення, які даватимуть однаковий зміст при прямому та зворотному читанні, як-от: «Я несу гусеня» чи «Де помити мопед?» Проте лише майстрам слова вдається з таких симетричних рядків вибудувати змістовний та образний вірш. I все ж такі в українській літературі знайшлися, про що засвідчили збірки: «Око» Миколи Мірошниченка, «Віче мечів» Анатолія Мойсієнка, «Паліндромони» Івана Лучука («Епос і нині сопе» з цієї збірки — це найдовший в українській мові паліндромон на 3333 знаків [1]), «Періодична система слів» Івана Іова.
  Жанр раку літерального, який в українській літературі започаткував Іван Величковський, 1977 в дитячій збірці «Чарівний глобус» відродив Володимир Лучук (батько Івана Лучука). Нині в Україні понад 20 поетів мають у доробку раки літеральні. Існує навіть «Об'єднання голінних ентузіастів рака літерального (ГЕРАКЛІТ)», що й свідчить про те, що із банальної спокуси здивувати загал і колег, рак літеральний доріс до серйозного явища сучасної поезії.
  Приклади паліндромів
Окремі рядки
І що сало? Ласощі… (Олександр Ірванець)
О, гомін німого (Тарас Девдюк)
Козак з казок «Бувалу булаву б…» (Іван Іов)
Паліндром — і ні морд, ні лап (Іван Іов)
А чи в окуня шабаш Януковича?
І мчу кіло бараболі Кучмі.
Вор Азаров.
А баба на волі — цілована баба.
Три психи пили Пилипихи спирт.
«Мило, — Галина до Данила, — голим!»
Ущипне — та шатен: пищу! (останні 5 — Олег Будзей)
А результатів? Вітать лузера! (Андрій Мудрий)
Воша шила саван на вас, а лиша шов. (Роман «Юрай» Пиріг)
Вірші
«Козак з казок»
Кожен рядок вірша є окремим паліндромом (вірш-паліндром):
Козак з казок.
Уже лисі ліси… Лежу.
Уже ребра татар бережу.
Умру. Суму сум — у сурму,
А мене нема…
(Олег Будзей. Із збірки «З архіву душі», 1999)
PALINDROMON-21
Весь вірш є одним суцільним паліндромом (вірш-паліндромон):
І трава, ніч…
О-охи та ахи…
Луджені зорі,
Аромат лексидій,
Юль фото…
Флюїди скель,
та моря,
і роз…
… І не жду лиха,
А – тихо очі на варті…
(Кость Павляк, 2005, Алушта)
Маценко Георгій. Книга рекордів України: Культура і мистецтво. Спорт і розваги. — Тернопіль: Навчальна книга — Богдан, 2002. 
Література
Літературознавчий словник-довідник. — К., 1997. — С. 529—530.
Маценко Георгій. Книга рекордів України: Культура і мистецтво. Спорт і розваги. — Тернопіль: Навчальна книга — Богдан, 2002. 
Посилання
(матеріал з Вікіпедії)