10.10.13

Про чистоту мовлення



                              

 









Мови чисте джерело

Хто воду п'є із джерела, а хто з калюжі,
Ви легко здогадаєтеся, друзі:
Коли поблизу чиста б'є вода,
Калюжу вибере хіба що бевзь-балда.

          Красива мова – що вода джерельна,
          А в суржику отрута є пекельна.
          Від неї задихаються слова,
          Тупіє-туманіє голова.
Та ми вже звикли. Явище типове –
Що друге слово із чужої мови.
Самоповаги, гордості нам брак,
Якщо ми опускаємося так.
            Качелі, садік, шкафчик, Славік, Маша,
            Штанішкі, щочкі, умнічка, Наташа,
             Кампотік чи салатік – та любе!
            Не топай ножкою, бо накажу тебе.
Прівєт! Все по фіґ – Льоха, Ксюша, Вовка!
Вашє не поняв, вроді остановка,
Коляска, мусор, кошельок, ковйор, більйо...
Хтось дав цукеркам назву – "Йо-ма-йо"!
              Блін, бляха, йолкі, тьолкі, тіпа, тоже...
              На масове безумство це все схоже.
              Кароче, на фіґ – саме головне.
              Все прикре, безнадійне і сумне.
Лікуймо душі кволі та недужі
Від суржику – отруйної калюжі,
Рятуймося, щоб мови чисте джерело
Духовного здоров'я додало.
                Агов, озвіться, юні, мудрі, дужі,
                Рішуче заявіть: "Геть навички папужі!
                Геть мавпування! Будьте на коні.
                Де гідність ваша? Тонете в багні!"
Нащадки прадідів великих,
Чи ж ви перевертні безликі,
Чи ви наїлися чужої блекоти,
Чи вам система поламала теж хребти?
                  Прозріймо! Ходимо ж до церкви – нам відома
                  В науці Божій перша аксіома:
                  Що чисте світло, а що – бруд і тьма.
                  Повірте: лихослів'я й суржик – ніби два більма.
Тисячолітню спадщину, скарбницю,–
Нам мову треба берегти, немов зіницю.
Війну оголосімо мовним бур'янам,
Інакше внуки не пробачать нам.

© О. Захарків, мовознавець, кандидат філологічних наук, доцент