Про наголос

Наголос - це вимова одного із складів з більшою силою.

Наголос завжди падає на голосний звук в складі, напр., чудо'во, бi'гати, вече'ряти.

Голосний звук і склад, на який падає наголос, називається наголошеним; усі інші голосні і склади – ненаголошеними (у слові  вi-тер склад ві- наголошений)..

Наголошений склад вимовляється з більшою силою, ніж усі інші.

Наголошеними можуть бути різні за порядком склади (рi'ч-ка, пе-ре'-рва).

Наголос може переміщуватися з однієї частини слова на іншу при зміні
форми цього слова (нога' - но'ги).

За допомогою наголосу іноді розрізняються лексичні значення слів (за'мок - замо'к, му'ка - мука' ) та їхні граматичні форми (стi'ни - називний відмінок множини і стіни'- родовий відмінок однини).

Більшість слів в українській мові має один наголос, але складні слова можуть мати два і навіть більше наголосів (багатомільйонний).

Завдання, пов’язані із наголосами, завжди були і будуть одними з найбільш проблемних у тестах ЗНО з української. Чому? Тому що тут ВЗАГАЛІ не спрацьовує принцип “як я собі відчуваю – так і правильно”. Котрий чи котрий, каталог чи каталог, феномен чи феномен? А слів у мові так багато… Скажете, вивчити весь словник – нереально.  Пропоную зробити 2 речі: по-перше, зрозуміти і запам’ятати основні принципи, певні закономірності наголошування українських слів; по-друге, вивчити наголошування найбільш проблемних слів, що часто трапляються в тестах. 

Основні принципи наголошування

1. Іменники.

• Віддієслівні іменники середнього роду на -ання, у яких більше двох складів, мають наголос, як правило, на суфіксі: навчання, завдання, запитання, читання, визнання, видання, пізнання, послання (АЛЕ: нехтування від нехтувати, бігання відбігати   (тут по-іншому не скажеш)).

• У багатьох іменниках жіночого роду із суфіксом                             -к(а) у множині наголос переходить на закінчення — вказі'вка — вказівки',учи'телька — учительки'  (АЛЕ:   ро'дичка— ро'дички, сусі'дка —сусі'дки (тут по-іншому не скажеш));

• Більшість іменників у множині має наголос на закінченні: листки',сторінки' тощо.

• На останній склад наголошуємо такі слова на позначення мір довжин: міліме'тр, сантиме'тр, кіломе'тр (АЛЕ: баро'метр, термо'метр (по-іншому – ніяк)).

2. Прикметники.

• У більшості двоскладових прикметників наголос падає на закінчення: гірки'й,  тонки'й,  нови'й, тісни'й, вузьки'й тощо (так само котри'й);

• Завжди наголошеним є пестливий суфік -еньк-: добре'нький, тоне'нький, леге'нький тощо.

3. Дієслова.

• Дієслово бути: бути, будемо, але у минулому часі: була', було', були';

• Наголос на останньому складі мають дієслова вести', нести' і под.;

• У дієслівних закінченнях-емо, -имо, -ете, -ите наголошуємо останній склад: несемо', несете' (а не несе'мо,несе'те), ідемо', ідете' (а не іде'мо, іде'те), підемо', підете' тощо (АЛЕ: бу'демо, гурко'чемо, зали'шите).

4. Числівники

• наголос на -адцять: одина'дцять, чотирна'дцять;
• наголос на -десят: сімдеся'т, вісімдеся'т.

Проблемні випадки наголошування

асиметрія

бородавка

бюлетень

вимога

вимова

випадок

вітчим

граблі

горошина

грошей

дітьми

довідник

дочка (але донька)

заіржавіти

зубожіти (зубожілий, зубожіння)

діалог

каталог

квартал

кропива

курятина

маркетинг

ненавидіти (ненависть, ненависний)

одноразовий

олень

отаман

перепис

псевдонім

разом

середина

симетрія

спина

фартух

феномен

цемент

центнер

чорнослив