26 квітня 2014

Чорний біль – Чорнобиль...

1986. Аварія на Чорнобильскій АЕС.
Катастрофа вважається найбільшою за всю історію ядерної енергетики до вибуху на АЕС «Фукусіма-1» як за кількістю загиблих і потерпілих від її наслідків людей, так і за економічним збитком.
Радіоактивна хмара від аварії пройшла над європейською частиною СРСР, більшою частиною Європи, східною частиною США. Приблизно 60% радіоактивних речовин осіло на території Білорусі. Близько 200 000 чоловік були евакуйовані із зон забруднення.
Близько 20% території біля Чорнобиля все ще є «гарячими полями» або зонами з високою активністю — 200, 300 і навіть 500 рентген. Із 179 сіл у 16 уже повернулись і ще 50 в небезпеці. Чорнобиль сьогодні не дім, а робочий майданчик для тисяч людей. Найстрашніше — тиша. Сьогодні Прип'ять — місто привидів. Людям не можна сюди повертатись мінімум чверть віку. Це «закрите місто». І все ж багато хто хоче повернутися назад. З цієї причини Прип'ять обнесена сьогодні високим парканом з колючим дротом, а величезне кладовище автомобілів поблизу міста охороняється електронною системою. Усього 69 сіл у Київський області були евакуйовані після аварії, тільки 2 можна було заселяти знову. Це означає, що із більше ніж 100 тисяч переселенців повернутися додому змогли тільки близько тисячі. Менш ніж за кілометр від ЧАЕС мертвий ліс. Там, де колись було більше 70 акрів соснових дерев, тепер — лише рівні стовбури, без листя, з відтінком страшного рудого кольору. «Рудий», «рижий» ліс — так його назвали. Людські втрати: 31 людина загинула, 237 госпіталізовані, 135 тисяч евакуйованих.


                             ***********************************


К. Мотрич. "Політ журавлів над нетолоченими травами" читати тут 
                           ************************
Стоять озера в пригорщах долин, 
Луги цвітуть у придорожній смузі.
 І царствений цибатий чорногуз 
Поважно ходить в ранній кукурудзі. 
Дівча козу на вигоні пасе, 
Машини мчать, баранки крутять аси. 
Малина спіє.. І на все, на все 
Лягає пил чорнобильської траси. 
Жоржини на чорнобильський дорозі
 Вже другий рік, як струшують біду,
 Прозорий жах обмацує ворота - 
Чи можна людям в хату увійти? 
Роса - як смертний піт на травах, на горіхах. 
Але найбільше стронцію - у стріхах. 
Хто це казав, що стріхи - традиційні? 
У нас і стріхи вже радіаційні. 
Летючі крони голубих дерев. 
Із року в рік дожити до неділі. 
Ріка. Палатка. Озеро. Курінь. 
Аборигени острова Надії. 
Босоніж дітки бігають малі. 
Пройшла гроза і не була озонною. 
А де тепер не зона на землі? 
І де межа між зоною й не зоною?
© Л. Костенко
 ***********************

Чорнобиль-2 

Ліси хриплять застуджено, як бронхи. 
У Зоні тиша. Тиша гробова. 
Лиш мілітарним привидом епохи 
«Чорнобиль-2» над лісом проплива. 
Фантом, кістяк, антена дальніх стежень, – 
він прихопив ті сосни під пахви. 
Там спить їжак. Їжак узимку лежень. 
І ніч іде з ліхтариком сови. 
Там мох скубе косулька ще не вбита. 
У пнях живуть древлянські ще боги. 
Там все друкує ратички й копита 
і вишиває хрестиком сніги. 
Але, ліси розсунувши плечима, 
фантом іде, куди його не ждуть. 
І тільки села мертвими очима 
його у далеч тоскно проведуть. 
Йому не треба кленів і акацій, 
ні голосів, ні мальви на тину. 
Вже навіть ржавим залишком локацій 
він може думать тільки про війну. 
Не ясні зорі і не тихі води. 
І ліс рудий. І стежки аніде. 
А він стоїть. Він цар Антиприроди. 
І на вітрах антенами гуде.
© Л. Костенко
**********************

Це ти, Маріє...

Не впізнаю - ні зблизька, ні здаля. 
Це ти, Маріє, знов ідеш за гробом? 
Тепер тут зона, а була земля... 
Тут був чорнозем, а тепер - Чорнобиль. 
Тут все - було. Який минулий час! 
З яких похмурих неземних граматик? 
Чи тут вже апокаліпсис почавсь? 
Чи знов пройшли тут гунни і сармати? 
Все хоче народитися і жить. 
І розцвісти. І збутись. І любити. 
І вільний кінь вздовж берега біжить,
 Не знаючи, що він уже убитий.
© О. Пахльовська
***********************

Весна 1986

Можливо, я колись прощу, 
Але забути це не вдасться; 
Біда забрала в мене щастя 
Радіти теплому дощу. 
Можливо, я колись втомлюсь, 
Але забути - не забуду: 
Бездомний пес по місту блудить, 
І я , як всі, його боюсь. 
І двір наш зовсім опустів. 
Дітей із Києва вивозять. 
У матерів - болючі сльози, 
І їм не треба втішних слів. 
Можливо, я колись навчусь 
Міняти гнів на тиху милість. 
А нині прошу: ваша гнилість, 
Зійдіть з дороги, бо зірвусь! 
Не можу більше біль таїть, 
Не тішусь ранньою весною. 
Мій світ, як хмара над Десною: 
Як зупинилась, так стоїть. 
Посеред мирних, добрих днів 
Така печаль! Така пекучість! 
Не «жить», не «буть», а «брати участь» 
- Хтось зручно вигадать зумів. 
І замість правди напівправда, 
Вриває ниточку добра. 
І воду п'ємо із Дніпра, 
Яку ніхто вже пить не радить. 
І бджоли з вуликів летять 
На цвіт чорнобильського саду.
© Г. Чубач
****************************
На Чорнобиль журавлі летіли,
З вирію вертались навесні.
Як сніжниця, попелище біле
Розвівалось в рідній стороні.
Там згоріли гнізда і гніздечка,
Поржавіла хвоя і трава.
Журавлина крихітна вервечка
Напиналась, наче тятива.
Не було ні стогону, ні крику,
Тільки пошум виморених крил.
Журавлі несли печаль велику,
Наче тінь невидимих могил.
Не спинились птиці на кордоні,
Де сягає атомна яса.
І дивився батько з-під долоні,
І ридала мати в небеса.
© Дм. Павличко



Немає коментарів:

Дописати коментар