23 червня 2014

Поетична 5-хвилинка з Миколою Вінграновським

«Спосіб життя, думання, мислення, – це спосіб любові, а не ненависті. На любов треба більше зусиль. Ворожнеча й ненависть лежать на поверхні, любов – в глибині.»
                                   М. Вінграновський



ДВАДЦЯТИЙ ПРЕЛЮД

Привіт  тобі,  ріко  моєї  долі!..
Ні,  я  себе  не  можу  уявить
Без  тебе,  Дніпре,  як  і  без  тополі,
Що  в  серці  моїм  змалку  тополить

І  навіть  в  цю  запівнічну  годину,
Коли  б,  здавалося,  переді  мною  світ,
Переді  мною  всесвіт  і  політ
Думок  і  почуттів  у  верховину,  -
Я  раптом  надивляю  Україну...

Хвилину  тому  був  я  чародій,
Титан,  володар,  Бог  тисячосилий!
Віки  гортав  я,  плакав  і  радів,
Вмирав,  народжувавсь  і  знов  ставав  я  сивий,

Був  простором  мій  лагідний  папір,
Де  я  писав  народам  і  рухав
Сонця,  і  Землю,  і  колони  зір,
І  час  був  мірою  мого  людського  духу.

Як  раптом  вибухнуло  серце!..  І  на  нім
Дніпрові  хвилі  всесвіт  застелили,
І  я  позбувся  мужності  і  сили  -
Стою  хлопчиськом  в  мареві  яснім...

Шляхи  і  степ...  вітри  і  вітряки...
Озимина,  шипшина  і  тополі...
І  спокій  повнить  груди  і  думки...
Мовчи,  любов!  Мовчіть,  буремні  долі!

Мій  світ  стоїть  мені  уперше  знов!
І  тихну  я,  і  світ  у  тиші  плаче...
Ми  з  ним  удвох...  ніхто  нас  не  побаче,
Ніхто  не  захвилює  нашу  кров.

Прощай,  любов,  і  зненависть,  і  горе!
Прощайте,  думи!  Щастя  і  жалі!
Мене  до  себе  первозданно  горне
Дніпрородженний  світ  мій  на  землі,

І  хата  моя  біла,  і  криниця,
І  ніжний  борщ  з  картоплею  на  дні...
Прийдіть  мені!  Вернітеся  мені!
Благословіть  мене  і  посміхніться!

Благословіть!..  Обов'язком  і  правом
Я  змушений  свій  зір  перевести:
Переді  мною  смерті  і  заграви,
Концтабори,  прокляття  і  хрести:

Зруйновані  народи  і  стремління,
Поранені  бажання  і  думки,
Запродані  хвилинами  віки
Злились  в  хорали  миру  і  цвітіння!

Застугоніли  армії  галопи,
І  їх  натхненники,  вчуваючи  кінець,
Серця  перекопали  на  окопи
І  захищаються  з  покопаних  сердець!..

Не  сплять  всі  партії,  всі  уряди  не  сплять,
Не  спить  трава  і  пам'ятники  теплі,
Не  сплять  доріг  зелено-сиві  петлі,
І  час  не  спить,  щоб  вирок  підписать!..

1959 


****************************************
Згорають  очі  слів,  згорають  слів  повіки.
Та  є  слова,  що  рвуть  байдужий  рот.
Це  наше  слово.  Жить  йому  повіки.
Народ  всевічний.  Слово  -  наш  народ. 


*********************************************************
Зупинилась  тиша  тиха  і  незбудна,
Зупинився  в  небі  вечоровий  дим.
Не  спинись  лиш  ти,  любове  моя  трудна,
Трудним  світом  білим  падай,  але  йди.

Йди,  моя  любове,  заки  сил  і  змоги
Незрадливим  словом,  що  б  там  не  було,
По  шляху  надії  під  мечем  тривоги
Трудним  серцем  світу,  серцем  і  чолом.

Є  ще  в  світі  душі  і  печальні  очі,
В  спраглому  чеканні  виглядають  нас,
Проглядають  ранки,  проглядають  ночі,
В  голоді  і  холоді  проглядають  час.

Йди  ж,  моя  любове,  доки  твоя  воля,
Коли  навіть  пройдеш  і  саму  себе...
Зупинилась  тиша  й  тихий  вітер  з  поля,
Голубі  пожежі  голубих  небес.

1965 

**********************************************************
Ластівко  біля  вікна,
Ластівко  нашої  хати,
Що  тобі,  ластонько,  дати:
Меду,  борщу  чи  пшона?

Ластонько,  літа  кінець,
Діток  твоїх  би  до  хати,
Я  научу  їх  писати:
Небо,  Дніпро,  горобець...

Ластонько,  де  не  літайсь  -
Мало  налітатись  вволю:
Ще  народись  та  удайсь
В  небо,  Вітчизну  і  волю.

Так  воно  в  світі  і є,
Так  воно  є,  щоб  літати...
Горечко  рідне  моє,
Ластівко  нашої  хати.

1965 

**********************************************************
Народе  мій!  Поки  ще  небо
Лягає  на  ніч  у  Дніпро  –
Я  на  сторожі  коло  тебе
Поставлю  атом  і  добро;

І  стану  сам  біля  колиски
Твого  буття,  що  ти  –  це  ти,
І  твого  слова  кращі  зблиски
Пошлю  у  Всесвіту  світи.

Бо  Всесвіт  –  не  поле,  і  люд  –  не  глядач.
І  час  –  не  ворота  футбольних  моментів,
І  куля  земна  –  не  футбольний  м'яч
В  ногах  генералів  і  президентів!

1960 

**********************************************************
Сама  собою  річка  ця  тече,
Маленька  річечка,  вузенька,  як  долоня.
Ця  річечка  Дніпра  тихенька  синя  доня,
Маленька  донечка  без  імені  іще.

Вона  тече  в  городі  в  нас  під  кленом,
І  наша  хата  пахне  їй  борщем.
Цвіте  над  нею  небо  здоровенно
Солодкими  хмаринами  з  дощем.

Ця  річечка  тече  для  клена  і  для  мене,
Її  й  тоді  я  бачу,  коли  сплю.
Я  річечку  оцю  в  городі  в  нас  під  кленом
Як  тата  й  маму  і  як  мед  люблю.

1970 

**********************************************************
У  ластівки  –  ластовенятко.
В  шовковиці  –  шовковенятко.
В  гаю  у  стежки  –  стеженятко.
У  хмари  в  небі  –  хмаренятко.
В  зорі  над  садом  –  зоренятко:
Вже  народилися.
Лиш  зажурилися
Старезна  скеля  над  урвищем
Та  дуба  всохле  стовбурище.

1968

**********************************************************
Ходімте  в  сад.  Я  покажу  вам  сад,
Де  на  колінах  яблуні  спить  вітер.
А  згорблений  чумацький  небопад
Освітлює  пахучі  очі  квітів.

Я  покажу  вам  сливи  на  сучках,
Що  настромились,  падаючи  мовчки.
Затисла  груша  в  жовтих  кулачках
Смачного  сонця  лагідні  жовточки.

У  полі  спить  зоря  під  колоском
І  сонно  слуха  думу  колоскову,
І  сонна  тиша  сонним  язиком
Шепоче  саду  сиву  колискову.

То  кажани.  То  кажаниний  ряд
Заплутався  у  сонному  волоссі  ночі...
Ходімте  в  сад.  Я  покажу  вам  сад.
Його  сумління  покажу  вам  очі.

1964 



Немає коментарів:

Дописати коментар