20 липня 2014

Цікаве про Олену Телігу

  • «Можна тільки дивуватись, як в одній людині сплелися безмежна жіночність, краса, розум, талант, беззастережна хоробрість, незламність. Творче життя і героїчна смерть Олени Теліги спричинилася до того, що вона стала символом невмирущості української нації».(Надія Миронець, нарис «І злитися зі своїм народом»)
  • Темно-бронзове волосся, відкрите обличчя… У полон погляду її зеленкуватих очей потрапляли навіть, здавалося б, невиліковно байдужі чоловіки. Та взаємністю відповіла хіба двом. Один із них жив у селі Заліси, що на Ратнівщині. 
  • Серце Олени Теліги, Українки з великої літери, тієї, кого називатимуть Божим перстом, зупиниться на тридцять шостому році. Похоронять без останньої сповіді, без труни. А відтак згадуватимуть як про ту, яка разом із Лесею Українкою – “найвизначніша жіноча постать в українській літературі”. 
  • Олена Теліга росла хоч і в українській, проте російськомовній родині. Батьки запрошували гувернанток навчати дітей іноземних мов, на рідну ж звертали мало уваги. Зрозуміло, що Олена, яка своє дитинство провела у Росії,  почувалася «петербурзькою панночкою» до певного часу.
  • Приїхавши з сім’єю до Праги, Олена отримала запрошення на бал, який влаштовував осередок російських монархістів. Молода і чарівна, в гарній сукні, дівчина пила вино, танцювала з кавалерами, насолоджувалася прекрасним вечором. Але в ході однієї з розмов її російські друзі почали насміхатися з української мови, а наприкінці і взагалі назвали її «собачим языком». Запальна Олена, яка не переносила хамів і не вміла миритися з несправедливістю, в один момент з ніжної панночки перетворилася у рішучу дівчину. Вона поставила язикатих кавалерів на місце і зареклася спілкуватися з такими хамами: " Невідомо хто і невідомо з якого приводу почав говорити за всіма відомими “залізяку на пузяку”, “собачий язик”, “мордописня”… Всі з того реготали… У мені дуже швидко наростало обурення. Я сама не знала чому. І я не витримала цього напруження, встала, вдарила кулаком по столу й обурено крикнула: “Ви хами! Та собача мова – моя мова! Мова мого батька і моєї матері! Я вас більше не хочу знати!” Я круто повернулася і, не оглядаючись, вийшла. І більше до них не вернулася. З того часу я почала, як Ілля Муромець, що тридцять три роки не говорив, говорити лише українською мовою”. 
  • Ще цікавий факт. Теліга мала дивовижну здатність зачаровувати чоловіків — навіть не тим, що спокушала, а лиш самим фактом своєї появи. Перед війною емігрантський журнал у Польщі подав шарж на неї з підписом: ”А за мною молодою ходять хлопці чередою!”. Вона сердилась — не за ”череду хлопців”, а за те, що їй намалювали кривого капелюшка, бо вона носила капелюшок прямо, як справжня варшав’янка!
  • Доктор філології, професор Іван Денисюк, уродженець Залісів, був свідком перебування в цьому селі Олени Теліги. “У 1938 році мені було чотирнадцять, - згадує вчений. - Олену Телігу я бачив неодноразово й досить добре запам‘ятав… Щось непереможно тягло дивитися на неї, вдивлятися в її обличчя. На обличчі була вона не вродлива, але досить висока й струнка. Одягнена в елегантний бежевий плащ… Капелюшок, як тепер мені здається, бронзової барви. Але та її постійна усмішка! Дивовижна, сповнена таємничості, повабу і чару. Якийсь мудрий погляд, щиро зацікавлений усім і дещо наївний. Інколи бачив їх учотирьох – її, Антоніну Штуль (дружина отця Данила), Олега й Василя (молодшого брата, який згодом працюватиме в Самчуковій “Волині”). Пані в капелюшку – неначе королева”. 

Пам'ятник Олені Телізі в Київській політехніці. Встановлено 31 серпня 2009 року коштом викладачів, студентів та випускників університету. Фото: museum.kpi.ua

Олена Теліга про…

… дитинство:
«Сказали нам у школі, що треба нищити хрущів, бо вони шкідливі. І ми нищили хрущів, відривали крила, ноги, запихали до пляшок, закорковували й пускали на воду. Я думала над долею хрущів у закоркованій пляшці, що пливуть за водою. І так дитина вчиться жорстокості, яку стане щораз частіше 
та з більшим умінням примінювати в житті».
… любов:
«Любов свобідна», Михайлику, і я ніколи не візьму ніяких обіцянок і нічого такого… Робіть, любий, як знаходите краще, ходіть всюди, знайомтесь, танцюйте, «фліртуйте». І мені ви ніколи не зробите неприємності. Тільки така любов гарна, як у нас, коли вона не «каторга єгипетська», не обов’язок, а світле, радісне, вільне щастя! Любов неможлива без повного цілком довір’я. А я вам вірю безмежно. (З листа Михайлові Телізі)
… гендерне питання:
«Сотні, тисячі жінок відійшли далеко від типу „сонної весталки“, „простої земної мадонни“. Та, на жаль, часом задалеко. Бо багато серед них стало тепер суворими амазонками, мужчинами в спідницях, позбавленими всякої жіночності. Безперечно, вони можуть багато зробити для суспільності, але той викривлений, хоч часом і корисний тип жінки ніколи не стане джерелом натхнення мужчини, який потребує поважности в чині й при праці, але ніжності й гумору — в перерві». («Якими нас прагнете?», 1935)
«Безперечно, жінка завжди матиме дещо відмінну від мужеської психіку і дещо відмінні уподобання, що в певний спосіб буде відбиватися на всіх її чинностях і її творчості. Сей жіночий елемент так само потрібний в будуванні життя і мистецтва, як і мужеський. В співпраці з мужчинами затрачує він свою солодкавість і пасивність, робиться викінченим і необхідним чинником життя». («Сліпа вулиця. Огляд жіночої преси», 1938)
… творчість:
«Отже, я в більшості випадків сідаю писати, щоб передати певний настрій. Не змалювати образ, а лише передати настрій». (З листа Д. Донцову)
«Книжка — духовна зброя — сміливо стає поруч залізної зброї. Але кидаючи це гасло, називаючи книжку духовною зброєю, мусимо пам’ятати, що з нею, як і з правдивою зброєю, треба поводитися обережно. В непевних, недосвідчених руках вона може скалічити, а то й знищити не ворога, а її власника». («Книжка — духовна зброя», 1941)

***************************************************

                                              Цитати

    Держави стоять не на династії, а на внутрішній єдності і силі народу. 

Тільки тим дана перемога, 
Хто й у болі сміятись зміг!
Перед нашою молоддю стоїть блискуче завдання – стати батьками майбутнього своєї нації.
У творця нового життя – великі пристрасті і почування, за які варто віддати життя.

Ті, що тужили за романтикою, не раз не розуміли цілої її сили. Ті ж, що її нищили, розуміли ту силу у всій її могутній загрозливості і – власне тому – нищили.
Ті, що стоять... у підніжжі недосяжної вежі або, ще ліпше, – вигідно лежать коло неї, ніколи не в стані побачити її найвищого шпиля.
Хто готує себе лише на те, щоб впрягтися до плуга, завжди матиме погоничів.




Немає коментарів:

Дописати коментар