«Стійте всіма силами за Україну…» (до дня народження В. Винниченка)

                                              В. Винниченко. Автопортрет 

• Літературна спадщина письменника налічує більше ста оповідань, чотирнадцять романів, двадцять три п'єси. У творчості В. Винниченка особливе місце посідають оповідання для дітей.
• У спогадах матері письменника є чимало деталей, які повторюють історію Федька-халамидника. «Сусідських дітей тримав трохи... в терорі, бо був дуже сильний для свого віку й волевий, упертий... Надзвичайно любив волю, повітря, рух. Був гордим, збитошним, незалежним у вчинках і рішеннях правдолюбцем». 
• У Єлизаветградській гімназії, де В. Винниченко продовжив навчання після закінчення сільської школи, він кинув виклик «сильним світу цього».  Національний одяг, українська мова, незалежна поведінка, екстравагантні вчинки стали причиною того, що з першого за знаннями учня він перетворюється на «жахливу дитину». Усе це, помножене ще й на індивідуальну вдачу майбутнього письменника, стало причиною ненависті його до будь-яких форм приниження і гноблення. Через конфлікт з адміністрацією Володимир залишає гімназію, а згодом екстерном складає іспити в Златопільській гімназії, причому про знання екзаменованого та його манеру триматися переповідали легенди. 

• В. Винниченко був яскравим драматургом. Вистави за його творами мали неабиякий успіх у театрах Берліна, Праги, Рима, Москви. П'єси «Чорна Пантера і Білий Ведмідь», «Брехня» та інші збирали й збирають до сьогодні чимало глядачів.
• Одним із найулюбленіших серед читачів творів письменника є фантастичний роман-утопія «Сонячна машина» (слово «утопія» означає «фантазія, нездійсненна мрія»). 
• Із листа Михайла Коцюбинського до Володимира Винниченка: «Ви маєте найкращого читача, якого можна мати, — молодь! Кого у нас читають? Винниченка. Про кого скрізь ідуть розмови, як тільки річ торкається літератури? Про Винниченка. Кого купують? Знов Винниченка...»
  
• «Серед млявої тонко-аристократичної та малосилої або ординарно шаблонової та безталанної генерації сучасних українських письменників, — писав І.Франко в рецензії на збірку оповідань В.Винниченка «Краса і сила» (1906), — раптом виринуло щось дуже, рішуче, мускулисте і повне темпераменту, щось таке, що не лізе в кишеню за словом, а сипле його потоками, що не сіє крізь сито, а валить валом як саме життя, всуміш, українське, московське, калічене й чисте, як срібло, що не знає меж своїй обсервації і границь своїй пластичній творчості. І відкіля ти взявся у нас такий? — хочеться по кождім оповіданню запитати д. Винниченка».
•  Володимир Винниченко — ще й талановитий художник. Його 74 оригінальні малярські роботи та 4 альбоми з малюнками аквареллю, вуглиною нещодавно повернулися в Україну. 

*********************************************************************************************

                                     Цитати

• Вірою вбивається всякий страх.  
• Вся історія відносин між Москвою та Україною протягом більше, як 250 літ, з моменту злуки цих двох держав є планомірне, безоглядне, безсоромне, нахабне нищення української нації всякими способами, вщерть до стертя всякого сліду її, щоб навіть імени її не лишилось.^[1]

• Всяка державна будова тільки тоді може бути непохитною, коли в її основу покладено не примус, а добру волю її складових частин.

• Мовчання іноді говорить більше, ніж слово.

• Політика — то злість, ненависть, нелюбов.

• Святість — найслабша перепона… Святість легше всього рветься.

• Найбільшу, майже ідеальну точність більшовизм виявляє в одній галузі своєї діяльності – в галузі терору і репресій.

• Невже щастя є тільки вічний, недосяжний міраж?

• Нема любові без ненависті, як нема білого без чорного! Хочете любові, то мусите ненавидіти.

• Терор — самовбивство для тої самої ідеї, яка його вживає.

• Те, чого ти боїшся… станеться не від твоєї віри, а від твого страху.

• Хто хоче бути великим артистом, той не повинен бруднити себе.

• Хто в себе не вірить, тому ніхто другий не повірить.

• Чого хочеш, те мусиш вважати найбільшим за все.

• Чудний наш народ — і сильний, і сумний... Мав героїв — і ніхто їх не знав... Усе життя любив волю — і все життя жив рабом... Утворив багатства пісні — і сам її не знає...