21 вересня 2014

Поетична 5-хвилинка з Леонідом Кисельовим


  • Його батько, Володимир Кисельов, киянин, син учителів, у 21 рік командував мінометною батареєю на Сталінградському фронті. Там його важко поранило, контузило; він став інвалідом другої групи з осколком у грудях. Дивно, мати Леоніда – єврейка, батько – росіянин із українською свідомістю: він прищепив синові любов до Т. Шевченка, заохочував писати українською. Батьки свого первістка виховували справжнім киянином: Льоня знав вулички, старі й нові назви, хто в якому будинку жив, легенди й бувальщини.
  • Юрій Щербак у спогадах писав про письменника Володимира Кисельова: «Винятково порядна людина й антисовєтчик ще той». У їхній квартирі на вул. Червоноармійській збиралися письменники, журналісти й дисиденти. Михайло Слабошпицький, обзивав оселю «літературно-кулінарним салоном», бо господар мав пристрасть — куховарити. Ви могли сказати, що його роман «Любов і картопля» чи «Дівчинка і птахоліт» вам не сподобався. Він це прощав — його твір ви могли критикувати, але якщо ти казав, що його страва тобі не до смаку, — виганяв. 
  • Уже в юності Л. Кисельов захворів на невиліковну недугу - лейкемію. Родина, друзі й лікарі-спеціалісти докладали всіх зусиль, польські пілоти привозили ліки з Парижа, щоб рятувати, як тоді говорили, майбутнього Лермонтова, Пушкіна або й Шевченка.
  • У березні 1963 р. журнал «Новый мир», головним редактором якого був Олександр Твардовський, опублікував добірку з приміткою: «Леонид Киселев, ученик 10 класса школы 37, г. Киев». Вірш «Царі», в якому десятикласник зневажав особу царя Петра I, ще й посилаючись на Шевченка, викликав у Москві серед російської інтелігенції й академічних кіл обурення та протести. Після того молодого поета перестали друкувати в російській радянській періодиці.
  • Юнак знав стародавнє мистецтво, мозаїки й фрески Київської Софії, цікавився примітивним мистецтвом Никифора Дровняка, любив поезію Шевченка, раннього Тичини, Драча, Вінграновського, Блока, Пастернака, Гумільова, Данте, Шекспіра, Рільке й Лорки, американський джаз, українську та парагвайську пісню, романси на слова Ахматової. Учився на факультеті іноземних мов Київського університету на перекладацькому відділенні. Був захоплений талановитою журналісткою з енциклопедичними знаннями Майєю Брусиловською (Каганською), «girl friend».
  • Ю.Щербак так описує Леоніда Кисельова: «Обличчя нерухомо-смагляве, і це робило його схожим на молодого венеціанця, проте темпераментом Льоня надто відрізнявся од італійців: був малорухомий і повільний (звичайно, не на футбольному полі), слова вимовляв тихо і наче мляво...» .
  • 2 квітня 1968 р., за кілька місяців до смерті Кисельова, з'явилася в «Літературній Україні» добірка його українських поезій «Перші акорди»... За півроку до смерті Леонід заговорив українською — блискучою, дуже чистою. Перехід з російської мови на українську був для Кисельова природнім, оскільки у 17 років він зробив вражаюче відкриття:
    Iсторiя не є ракетний жах,
    Вона мов шлях вiд чужини до хати.
    I щастя буде. Тiльки ви не дайте,
    Не дайте, щоб впилася вiд ножа.
    Рано, ой рано...
(Ганна Черкаська)

************************************************************

Я позабуду все обиды,
И вдруг напомнят песню мне
На милом и полузабытом
На украинском языке.
И в комнате, где, как батоны, 
Чужие лица без конца, 
Взорвутся чорные бутоны – 
Окаменевшие сердца.
Я постою у края бездны
И вдруг пойму, сломясь в тоске, 
Что все на свете только песня
На украинском языке.

************************************************************
Цари

Еще мальчишкой удивлялся дико:
Раз все цари плохие, почему
Царя Петра зовут Петром Великим
И в Ленинграде памятник ему?

Зачем он нам, державный этот конник?
Взорвать бы, чтоб копыта в небеса!
Шевченко, говорят, односторонне
Отнесся… Нет, он правильно писал:

Це то первий, що розпинав
Нашу Україну…

Не Петр, а те голодные, босые
В болоте основали Петроград.
За долгую историю России —
Ни одного хорошего царя.

********************************************************
Та не однаково мені…
                                      Шевченко 


Він  був  як  полум'я.  Його  рядки  —
Дзвінкі  і  небезпечні,  наче  криця,
Переживуть  і  жито,  і  пшеницю,
І  хліб,  і  сіль,  і  війни,  і  віки.

Він  був  як  полум'я.  Свої  слова  —
Легкі,  як  небо,  сині,  наче  квіти,
Що  ними  тільки  правду  говорити,  —
Він  в  наші  душі  спраглі  наливав.

Він  був  як  полум'я.  

***********************************************************
А  я  тому  журавлю  
Києм  ноги  переб'ю,  переб'ю.
                                                    Пісня


Земля  така  гаряча,
Така  руда  земля.
Маленький  хлопчик  плаче:
Не  бийте  журавля!

Притне  його  до  себе
Й  руками  затуля:
Ой  дядечку,  не  треба,
Не  бийте  журавля!

Відлине  день  без'язикий,
І  чути  в  тиші  нічній:
Люди,  дерева,  ріки
Тужно  кричать:  "Не  бий!"

Не  винести  того  болю,
Не  виридати  жалю.
Що  станеться  з  тобою,
Мій  світе,  мій  журавлю!

В  останню  мить  побачиш
Намисто  з  багряних  плям,
І  буде  така  гаряча,
Чорна  така  земля.

Панцерники  рокочуть,
Крають  Чумацький  Шлях,
І  бідкається  хлопчик:
Не  бийте  журавля!

********************************************************
Стати  б  хоч  на  менти  лічені
Характерником  мені  —
Подарую  кожній  дівчині
Лицаря  на  коні.

А  тоді  ще  дати  мусив  би,
Щоб  раділи  всі  живі,
Козаченька  чорновусого
Кожній  жінці-удові.

Дідові  —  дзвінкого  песика,
Щоб  не  жив  на  самоті,
Ще  й  Івасика-Телесика
Кожній  бабі-сироті.

А  як  хто  не  має  віри  вже
Ні  в  кохання,  ні  в  слова,
Я  йому  сопілку  виріжу,
Най  журную  заспіва.

************************************************************
Ти  полинеш  сиза,  наче  птах.
Твій  полинний  присмак  вабить  серце.
Ти  по  липню  вибіжиш  у  серпень,
мов  по  линві,  бгаючи  мій  страх.

Питиму  розлуку,  як  вино.
І  колись,  блідим  зимовим  ранком,
Чорний  птах.  сумний,  немов  прочанка,
Тихо  сяде  на  моє  вікно.  

*******************************************************

ДОДОМУ

Шкода  Москви.  Вже  наче  відійшов
Від  сподівань  і  пристрастей  Арбату
І  паху  бурштинової  гербати
У  мареві  тих  марень,  тих  розмов.

Додому  час.  До  міста  всіх  кохань,
Де  тополеві  вранішні  тумани,
Де  сірий  тулуб  вершника  Богдана
На  золотому  тлі  софійських  бань.

Літак  аж  ніби  крилами  змахнув,
Натруджений  двигун  тамує  стогін.
Невже  мені  лишиться  тільки  спомин
Від  тих  беріз  у  весну  крижану?

Зелені  леза  юної  трави
Очистять  душу,  стешуть  білу  льолю,
І  не  відчую  ні  жалю,  ні  болю,
А  тільки  так,  смутне:  шкода  Москви.  

***********************************************************

КАТЕРИНА

Доки  буде  жити  Україна
В  теплім  хлібі,  в  барвних  снах  дітей  —
Йтиме  білим  полем  Катерина
З  немовлям,  притнутим  до  грудей.

Освятивши  невимовним  болем
Все  прийдешнє,  кожну  нашу  мить,
Йде  вона  і  мов  велике  коло,
Біле  небо  навздогін    летить.

Про  дівочу  цноту,  про  калину
Не  співай,  поете,  не  квили,
Бо  іде  сьогодні  Катерина
Тим  шляхом,  що  наші  кревні  йшли.

Вилами  розхитували  трони,
Руйнували  все  старе  дотла,
Тільки  би  Шевченкова  Мадонна
В  сніжне  небуття  не  полягла!

Тільки  би  вона  донесла  сина
До  свого  народу,  до  людей.
Біле  поле.  Біла  Катерина
З немовлям,  притнутим  до  грудей.  

© Л. Кисельов

Немає коментарів:

Дописати коментар