19 вересня 2014

Цікаве про Адріана Кащенка

  • Він показав трагічну долю козацтва після знищення Запорозької Січі. Створив галерею портретів національних героїв України у творах: «Над Кодацьким порогом» (Про гетьмана Івана Сулиму); «Гетьман Сагайдачний», «Кость Гордієнко-Головко — останній лицар Запорожжя».
  • Адріан Феофанович Кащенко народився 19 вересня 1858 року в родині небагатого поміщика Феофана Гавриловича Кащенка, родовід якого сягає часів Запорозької Січі в пору її розквіту.  Один із пращурів Кащенків брав участь у морському поході проти турків під проводом отамана Мороза. Очевидця й учасника славних діянь запорожців Адріан бачив у ранньому дитинстві: старезним дідом він доживав віку в родині батьків письменника. 
  •  Батько був небагатим поміщиком, власником хутора Веселого, який входив до складу Лукашівської волості Олександрівського повіту Катеринославської губернії. Сім'я Кащенків була великою — п'ятеро хлопців і чотири дівчини. Всі діти здобули ґрунтовну освіту та добре виховання. 
  • Одного разу Кащенко хотів поселитися в Києві, ближче до українського національно-культурного життя, до брата, та з цього нічого не вийшло. Він продав власну хату, щоб купити собі оселю на одній із київських круч. Гроші поклав у банк, який збанкрутував на другий же день, і всі його заощадження пропали. Довелось далі тягнути лямку контролера. Начальство його перекидало з місця на місце: спочатку — в Перм, згодом — у Петербург, де він став помічником головного контролера залізниці, далі в Туапсе — головним контролером залізниці, що будувалася, і, нарешті, знову до Катеринослава. Приїхавши в 1913 році до Києва, він прицінювався до однієї хатини, що височіла на Лук'янівському горбі, під яким стоїть Кирилівська церква, та з'ясувалося, що вона не по кишені.
  •  Не пощастило А. Кащенку і в сімейному житті. Дружина, свавільна, сварлива особа, часто кидала його і врешті покинула остаточно, але з умовою, що він утримуватиме її довіку.
  • Адріан Кащенко не щадив себе в роботі, і хвороба звалила його. Останні півтора року він був прикутий до ліжка. Помер Кащенко 16 березня 1921 року.
  • В роки Радянської влади на його книги було накладено категоричне табу. Після багатьох десятиліть мовчання А. Кащенко знов заговорив до нових своїх читачів.
*******************************************************************
«З юнацьких літ мене цікавило питання про те, через що це люди ніяк не упорядкуються так, щоб всім було однаково добре жити і всім було вільно, як то вміли порядкувати наші запорожці, у яких не було ні панів, ні мужиків, ні старців, ні дуків. Таємною загадкою здавалося мені те становище, що виборна запорозька старшина мала змогу керувати завзятими, волелюбними і запеклими січовиками, незважаючи на те, що самобутність її на урядових посадах залежала виключно від волі січового товариства, наші ж сучасні урядовці не можуть уладнати спокою між громадянством і здобути до себе слухнянства, незважаючи на свою незалежну владу від тих, ким керують.
Ці питання все життя не давали мені спокою. Мов неприкаяний тинявся я щоліта по запорозьких степах, їздив на руїни Запорозької Січі, пробігав з бистрою хвилею Дніпровою пороги, думав думки на скелях Сагайдачного і Хортиці, плавав по протоках лиману Великого Лугу, лазив попід кручами Микитиного Рогу і Капулівки, схилявся над могилами славних, вільних лицарів».
                                                                               "На руїнах Січі"

Немає коментарів:

Дописати коментар