- Він показав трагічну долю козацтва після знищення Запорозької Січі. Створив галерею портретів національних героїв України у творах: «Над Кодацьким порогом» (Про гетьмана Івана Сулиму); «Гетьман Сагайдачний», «Кость Гордієнко-Головко — останній лицар Запорожжя».
- Адріан Феофанович Кащенко народився 19 вересня 1858 року в родині небагатого поміщика Феофана Гавриловича Кащенка, родовід якого сягає часів Запорозької Січі в пору її розквіту. Один із пращурів Кащенків брав участь у морському поході проти турків під проводом отамана Мороза. Очевидця й учасника славних діянь запорожців Адріан бачив у ранньому дитинстві: старезним дідом він доживав віку в родині батьків письменника.
- Батько був небагатим поміщиком, власником хутора Веселого, який входив до складу Лукашівської волості Олександрівського повіту Катеринославської губернії. Сім'я Кащенків була великою — п'ятеро хлопців і чотири дівчини. Всі діти здобули ґрунтовну освіту та добре виховання.
- Одного разу Кащенко хотів поселитися в Києві, ближче до українського національно-культурного життя, до брата, та з цього нічого не вийшло. Він продав власну хату, щоб купити собі оселю на одній із київських круч. Гроші поклав у банк, який збанкрутував на другий же день, і всі його заощадження пропали. Довелось далі тягнути лямку контролера. Начальство його перекидало з місця на місце: спочатку — в Перм, згодом — у Петербург, де він став помічником головного контролера залізниці, далі в Туапсе — головним контролером залізниці, що будувалася, і, нарешті, знову до Катеринослава. Приїхавши в 1913 році до Києва, він прицінювався до однієї хатини, що височіла на Лук'янівському горбі, під яким стоїть Кирилівська церква, та з'ясувалося, що вона не по кишені.
- Не пощастило А. Кащенку і в сімейному житті. Дружина, свавільна, сварлива особа, часто кидала його і врешті покинула остаточно, але з умовою, що він утримуватиме її довіку.
- Адріан Кащенко не щадив себе в роботі, і хвороба звалила його. Останні півтора року він був прикутий до ліжка. Помер Кащенко 16 березня 1921 року.
- В роки Радянської влади на його книги було накладено категоричне табу. Після багатьох десятиліть мовчання А. Кащенко знов заговорив до нових своїх читачів.

«З юнацьких літ мене цікавило питання про те, через що це люди ніяк не упорядкуються так, щоб всім було однаково добре жити і всім було вільно, як то вміли порядкувати наші запорожці, у яких не було ні панів, ні мужиків, ні старців, ні дуків. Таємною загадкою здавалося мені те становище, що виборна запорозька старшина мала змогу керувати завзятими, волелюбними і запеклими січовиками, незважаючи на те, що самобутність її на урядових посадах залежала виключно від волі січового товариства, наші ж сучасні урядовці не можуть уладнати спокою між громадянством і здобути до себе слухнянства, незважаючи на свою незалежну владу від тих, ким керують.
Ці питання все життя не давали мені спокою. Мов неприкаяний тинявся я щоліта по запорозьких степах, їздив на руїни Запорозької Січі, пробігав з бистрою хвилею Дніпровою пороги, думав думки на скелях Сагайдачного і Хортиці, плавав по протоках лиману Великого Лугу, лазив попід кручами Микитиного Рогу і Капулівки, схилявся над могилами славних, вільних лицарів».
"На руїнах Січі"
Немає коментарів:
Дописати коментар