09 вересня 2014

До дня народження І. Котляревського

Він перший розпочав писати мовою,
якою розмовляло населення цілого краю...
Він зробив цю м'яку, виразну, сильну,
багату мову мовою літературною...
                          В. Короленко                                                     
 Безумовно, така яскрава особистість хвилювала серця майстрів художнього слова. Свої поезії 
І. Котляревському присвятили М. Рильський ("Іванів гай"), В. Сосюра ("І.Котляревський"), С. Олійник ("Поважна причина"), П. Усенко ("Іванів гай"), 
М. Нагнибіда ("Вітання"), В. Коломієць ("Слово на вінок І. Котляревському"), Я. Шутько  ("Слава Енеїди") та ін.                                                                              Він не вмів робити кар"єру. Канцелярську службу кинув рано. Із армії теж пішов капітаном, хоч 
 міг дослужитися до вищих чинів. Зате з дивовижною постійністю віддавався справам, що вимагали безкорисливого служіння тим, хто цього потребував.      Віддав 25 літ службі на посаді наглядача (директора) дому виховання дітей бідних дворян у Полтаві. За це, власне, й одержав від царя чин майора. Важлива його участь й у викупі з кріпацтва актора Михайла Щепкіна. Треба було зібрати велику суму — за Щепкіна просили 8 тис. крб. Для порівняння: за Шевченка взяли 2500.
Його "Енеїда" була в бібліотеці Наполеона. Великий князь Микола Павлович — майбутній цар Микола І — попросив собі аж два примірники. Хоч росіяни мали свою "Енеїду", перероблену з давньоримської поеми Вергілія. Переспів зробив сучасник Котляревського, Осипов. Але його в Росії скоро забули, а ось "Енеїду" Котляревського російською перекладали аж тричі.
Із армії у відставку Котляревський пішов "с правом ношения мундира". Це давало меншу зарплату, ніж у звичайного цивільного чиновника. Але він чомусь не хотів розлучатися з мундиром. У цьому — ключ до таємниць його біографії. Та й творчості.
Замолоду вчителював на Полтавщині по панських маєтках і був закоханий в одну свою ученицю, Марію. Батько її до Котляревського ставився добре, але Марія вже була обіцяна іншому. Учителеві на це натякнули. Він негайно покинув і той маєток, і цивільне життя, й пішов в армію. Став кадетом Сіверського карабінерського полку. 27-річний кадет — незвичайно для тих часів. Учинок цілком донкіхотський: сісти на коня й залишатися гордим сумним лицарем, вірним своєму коханню. Він потім так і не одружився. А мундир, можливо, нагадував йому про обітницю самотнього лицарства. "Дон Кіхот" Сервантеса, до речі, був у його бібліотеці, серед античних і нових книжок.
У п"єсі "Наталка Полтавка" обидва претенденти легко відмовляються від руки дівчини на користь один другого. Надто нарочито, здається. Та для Котляревського — цілком природно. У своєму лицарстві він був гордий. Але без гордині. Тому й літературну славу не ставив вище офіцерських заслуг. Хоча його "Енеїда" мала великий резонанс у всій Російській імперії. Котляревського друкували в тодішніх престижних журналах поруч із Пушкіним. Утім, видати "Енеїду" так і не зміг: просив 2000 крб., а московські видавці не давали й половини. Відставний майор Котляревський мав пенсію 500 крб. на рік."Енеїді" присвятив понад чверть століття.
Прямих нащадків він не залишив. Перед смертю відпустив на волю кріпаків — шість душ. А дім на горі в Полтаві заповів своїй економці, Мотрі Векливечивій, унтер-офіцерській вдові. Кажуть, у них був таємний роман. Так це чи ні — хтозна. Але факт фактом: мандрівний лицар, який ніколи не знімав похідного мундира, у своєму заповіті подбав саме про вдову унтер-офіцера.     
       

Немає коментарів:

Дописати коментар