10 листопада 2014

Поетична 5-хвилинка з Б. Лепким

ВОНА ТАМ Є...

Стояв я сам-один, немов на варті
Забутий вóяк у чужій землі,
І України я шукав на карті,
Шукав, шукав, та не було її.



Розірвана граничними стовпами,
Осяяна загравою пожеж
І розпанахана ворожими мечами,
Конала тихо серед власних меж.
Кругом кістки, череп’я, попелище,
Незвісного непройдений простíр,
А в тім просторі, чую — ближче й ближче
Іде і вовком виє голод-звір.
Ні, ні! Не встою довше я на варті,
Закрию очі, кину кріс, піду...
Я України не знайшов на карті,
Може, в душі її я віднайду.
Вона там є. Єдина, неподільна,
Від Сяну срібнолентого по Дон,
Така розкішна, чиста, ясна, вільна,
Немов найкращий молодечий сон.
Прийде момент, коли сей сон скінчиться
І буде дійсність кращою від мрій,
А поки що най цілий світ валиться,
Хоч сам-один, ти вір і кріпко стій!
**********************************************************
Набік  життя,  журбо  дрібна!  
Набік,  марні  тривоги!  
Крізь  темний  бір  до  ясних  зір  
Прорубую  дороги.  

Гримить  топір,  валиться  бір,  
Тріщать  гнилі  колоди,  
То  там,  то  тут  на  шлях  падуть  
Останні  перешкоди.  

І  стогне  бір,  як  дикий  звір,  
Кінчить  життя  прокльоном,  
А  там  вгорі  грядущі  дні  
Дзвенять  побіди  дзвоном.  

Який  той  спів  будучих  днів  
Для  мого  вуха  милий!  
Який  при  нім  недолі  грім  
Марний,  смішний,  безсилий.  

Ти,  громе,  бий!  Ти,  буре,  вий!  
Не  знаю  я  тривоги.  
Крізь  горя  бір  у  щастя  двір  
Прорубую  дороги.  
****************************************************************

ЗАБУТИ - АЛЕ ЯК?

Забути?..  А  чому  ж  являєшся  у  снах?
Чому  живеш  в  моїй  уяві?  
І  чом  тебе  одну  у  мріях  і  в  думках  
Так  ясно  бачу,  мов  наяві?

Чимало  образів  час  порохом  прикрив,  
Чимало  ран  згоїлося  в  спокою!  
Чому  ж  цей  час  тебе  одної  не  вповив  
Розлуки  сірою  імлою?

Лиш    в  міру,    як    росте    між    нами  той    простір.
Що  ділить  нас,  моя  ти  мила,  
Росте  уяви  міць,  душі  вірлиний  зір,  
Туги  великі  білі  крила.

Спинався  я  колись  на  гір  стрімкі  верхи,  
Пускався  чайкою  на  море,  
До  правди  ясних  брам  крізь  темні  йшов
 світи,  
За  мною,  як  тінь,  ішло  горе.

Гадав,  що  серед  скель  і  серед
 морських  від,
Посеред  чорних  хмар  і  грому,  
Забуду  я  тебе  і  страчу  з  ока  слід  -  
Слід  від  твойого  дому.

Гірські  вітри  ревуть,  і  громи  б'ють
 і  б'ють,
Над  хвилями  чайка  кигоче,  
З  ярів,  з-помежи  скель,  із  блискавиць,
 із  хвиль  
Глядять  на  мене  твої  очі.
Бо  в  міру,  як  росте  між  нами  той  простір,  
Що  ділить  нас,  моя  ти  мила,  
Росте  уяви  міць,  душі  вірлиний  зір  
І  туги  безконечні  крила.
***************************************************

МІЙ СПІВ

Дивуєшся,  чому  мій  спів
Не  той,  що  був  колись.  
Дивися!  Сльози  ріками  
По  краю  розлились.

Сторощені  гаї,  ліси,  
Замовкли  солов'ї,  
Змінилися,  я  знаю  це,  
І  співанки  мої.

Не  цвісти  квітам  на  снігах,  
Коли  мороз  давить,  
Не  тішиться  й  мені  в  піснях,  
Коли  душа  скимить.

Життя,  мов  скрипку  музикант,  
Строїло,  все  мене,-  
Сумний  мій  спів,  товаришу,  
Бо  все  кругом  сумне.
© Б. Лепкий


Немає коментарів:

Дописати коментар