Поетична 5-хвилинка: осінь

Листопади

Листопади вертають нам зими.
Листопади летять, як літа…
Ми ще вчора були молодими.
А сьогодні - вже цвіт обліта.

А сьогодні вже хочеться знову
Повернути на батьків поріг:
До найпершої в світі любові,
До найвищої в світі зорі.

За вітрами ти десь, за снігами,
Рідна хата в моєму краю,
Де вже кличуть бабусею маму,
Посивілу матусю мою.

Так і мусить усе повторитись:
Підуть діти у світ на зорі.
Тільки дай їм Господь - не баритись,
Бо сивіють без них матері.

Вийде мама - щаслива і рада,
Що діждатися в гості змогла.
Повертають мене листопади
До найбільшого в світі тепла.

За вітрами ти десь, за снігами,
Рідна хата в моєму краю,
Де вже кличуть бабусею маму,
Посивілу матусю мою.
© Іван Левченко

********************************************************

Красива  осінь  вишиває  клени  
Червоним,  жовтим,  срібним,  золотим.  
А  листя  просить:  –  Виший  нас  зеленим!  
Ми  ще  побудем,  ще  не  облетим.  

А  листя  просить:  –  Дай  нам  тої  втіхи!  
Сади  прекрасні,  роси  –  як  вино.  
Ворони  п'ють  надкльовані  горіхи.  
А  що  їм,  чорним?  Чорним  все  одно.

*********************************************************

Осінній  день,  осінній  день,  осінній!
О  синій  день,  о  синій  день,  о  синій!
Осанна  осені,  о  сум!  Осанна.
Невже  ця  осінь,  осінь,  о!  -  та  сама.
Останні  айстри  горілиць  зайшлися  болем.
Ген  килим,  витканий  із  птиць,  летить  над  полем.
Багдадський  злодій  літо  вкрав,  багдадський  злодій.
І  плаче  коник  серед  трав  -  нема  мелодій. 

**********************************************

Осінній сад ще яблука глядить,

листочок-два гойдає на гілляках.

І цілу ніч щось тихо шарудить,

і чорні вікна стигнуть в переляках.

Між стовбурами пробігає тінь...

А у світанків очі променисті.

То білий кінь,

то білий-білий кінь

шукає літо у сухому листі.

© Ліна Костенко

*****************************************************

                              Вальс дощу

Закружляла природа у вальсі дощу
І від вітру напнула вітрила.
На заплакану шибку дивлюсь і мовчу,
Що ж я, осене, так затужила…

А навколо дерева стоять золоті,
І калина в червонім намисті.
Танцювала б з дощем, та вже роки не ті,
Тільки спогади чисті-пречисті…

Повертаюсь в задумі у світлі літа,
Де колись під дощем танцювали…
Де була наша молодість світла й свята,
Ми сміялися щиро й співали…

Закружляла природа у вальсі дощу,
Зашуміла, напнула вітрила…
Я дивлюся на дощ і в задумі мовчу…
От би крила мені, от би крила…

© Н. Красоткіна

***************************************************

Коли надходить вересень злотавий

Повільною ходою і, йдучи,

Шовкові пестить вруна і отави

І журавлі гуртуються в ключі,

Вночі люблю дивитися, як креслять

Засинений осінній небосхил

Падучі зорі, — наче сіє тесля

Сріблясту тирсу з-під огнистих пил...

Огню такого! Стомлена природа

Опочиває у красі такій,

Що, мабуть, справді вища нагорода

За пристрасть літа — тихий супокій!

© Є Плужник

*********************************************************

Вже неминуче буде сніг

З хвилини на хвилину...

Завіє сніг і наш поріг,

І в полі бадилину.

За ноги вхопить вітер дим,

А сніг і дим завіє,

Ще й білим язиком твердим

Прилиже дим, як вміє.

Хвоста розпушить курці сніг

І пожене за вітром,

Останні яблучка із ніг

Зіб’є із віт над світом.

До айстр останніх припаде

Губами сніговими —

І тихо їм щось доведе,

І забіліє з ними...

Під самим садом обрій ліг

На сіру павутину...

Вже неминуче буде сніг

З хвилини на хвилину...

© М. Вінграновський

***************************************

Осінь усміхається, зітхає,

Золотом стіка додолу клен.

Сутінками року називають

Місяць листопад іще здавен.

Красне літо в вирій відлетіло,

Мов його ніколи й не було,

І вода у річці потемніла,

Ніби чорне ворона крило.

Сойка-непосида метушиться,

Дбає про запаси для зими:

Під коріння, в мох, в опале листя

Все хова й хова свої корми.

Де озоном в хащах лісу віє,

Де струмить по стовбурах смола,

Вже шишкар сосновий червоніє

І шишкар ялиновий пала.

А калина — у дозрілих гронах,

А калина — вся у снігурах,

Мов окропом бризкає червоним,

Барвами окриленими гра.

Дуб стоїть, як витязь древньоруський

У шоломі — і вартує шлях...

Скоро, скоро перелітні гуси

Нам притягнуть зиму на хвостах.

Вечоріє сонце непривітне,

Опливає воском, як свіча...

Скоро, скоро осінь перелітна

Зиму перелітну постріча...

© Є. Гуцало