26 листопада 2014

Поетична 5-хвилинка: осінь

Листопади

Листопади вертають нам зими.
Листопади летять, як літа…
Ми ще вчора були молодими.
А сьогодні - вже цвіт обліта.
А сьогодні вже хочеться знову
Повернути на батьків поріг:
До найпершої в світі любові,
До найвищої в світі зорі.


За вітрами ти десь, за снігами,
Рідна хата в моєму краю,
Де вже кличуть бабусею маму,
Посивілу матусю мою.

Так і мусить усе повторитись:
Підуть діти у світ на зорі.
Тільки дай їм Господь - не баритись,
Бо сивіють без них матері.
Вийде мама - щаслива і рада,
Що діждатися в гості змогла.
Повертають мене листопади
До найбільшого в світі тепла.
За вітрами ти десь, за снігами,
Рідна хата в моєму краю,
Де вже кличуть бабусею маму,
Посивілу матусю мою.
© Іван Левченко
********************************************************
Красива  осінь  вишиває  клени  
Червоним,  жовтим,  срібним,  золотим.  
А  листя  просить:  –  Виший  нас  зеленим!  
Ми  ще  побудем,  ще  не  облетим.  

А  листя  просить:  –  Дай  нам  тої  втіхи!  
Сади  прекрасні,  роси  –  як  вино.  
Ворони  п'ють  надкльовані  горіхи.  
А  що  їм,  чорним?  Чорним  все  одно.
*********************************************************
Осінній  день,  осінній  день,  осінній!
О  синій  день,  о  синій  день,  о  синій!
Осанна  осені,  о  сум!  Осанна.
Невже  ця  осінь,  осінь,  о!  -  та  сама.
Останні  айстри  горілиць  зайшлися  болем.
Ген  килим,  витканий  із  птиць,  летить  над  полем.
Багдадський  злодій  літо  вкрав,  багдадський  злодій.
І  плаче  коник  серед  трав  -  нема  мелодій. 
**********************************************
Осінній сад ще яблука глядить,
листочок-два гойдає на гілляках.
І цілу ніч щось тихо шарудить,
і чорні вікна стигнуть в переляках.
Між стовбурами пробігає тінь...
А у світанків очі променисті.
То білий кінь,
то білий-білий кінь
шукає літо у сухому листі.
© Ліна Костенко
*****************************************************

                              Вальс дощу

Закружляла природа у вальсі дощу
І від вітру напнула вітрила.
На заплакану шибку дивлюсь і мовчу,
Що ж я, осене, так затужила…
А навколо дерева стоять золоті,
І калина в червонім намисті.
Танцювала б з дощем, та вже роки не ті,
Тільки спогади чисті-пречисті…
Повертаюсь в задумі у світлі літа,
Де колись під дощем танцювали…
Де була наша молодість світла й свята,
Ми сміялися щиро й співали…
Закружляла природа у вальсі дощу,
Зашуміла, напнула вітрила…
Я дивлюся на дощ і в задумі мовчу…
От би крила мені, от би крила…
© Н. Красоткіна
***************************************************
Коли надходить вересень злотавий
Повільною ходою і, йдучи,
Шовкові пестить вруна і отави
І журавлі гуртуються в ключі,
Вночі люблю дивитися, як креслять
Засинений осінній небосхил
Падучі зорі, — наче сіє тесля
Сріблясту тирсу з-під огнистих пил...
Огню такого! Стомлена природа
Опочиває у красі такій,
Що, мабуть, справді вища нагорода
За пристрасть літа — тихий супокій!
© Є Плужник
*********************************************************
Вже неминуче буде сніг
З хвилини на хвилину...
Завіє сніг і наш поріг,
І в полі бадилину.
За ноги вхопить вітер дим,
А сніг і дим завіє,
Ще й білим язиком твердим
Прилиже дим, як вміє.
Хвоста розпушить курці сніг
І пожене за вітром,
Останні яблучка із ніг
Зіб’є із віт над світом.
До айстр останніх припаде
Губами сніговими —
І тихо їм щось доведе,
І забіліє з ними...
Під самим садом обрій ліг
На сіру павутину...
Вже неминуче буде сніг
З хвилини на хвилину...
© М. Вінграновський
***************************************
Осінь усміхається, зітхає,
Золотом стіка додолу клен.
Сутінками року називають
Місяць листопад іще здавен.
Красне літо в вирій відлетіло,
Мов його ніколи й не було,
І вода у річці потемніла,
Ніби чорне ворона крило.
Сойка-непосида метушиться,
Дбає про запаси для зими:
Під коріння, в мох, в опале листя
Все хова й хова свої корми.
Де озоном в хащах лісу віє,
Де струмить по стовбурах смола,
Вже шишкар сосновий червоніє
І шишкар ялиновий пала.
А калина — у дозрілих гронах,
А калина — вся у снігурах,
Мов окропом бризкає червоним,
Барвами окриленими гра.
Дуб стоїть, як витязь древньоруський
У шоломі — і вартує шлях...
Скоро, скоро перелітні гуси
Нам притягнуть зиму на хвостах.
Вечоріє сонце непривітне,
Опливає воском, як свіча...
Скоро, скоро осінь перелітна
Зиму перелітну постріча...
© Є. Гуцало

Немає коментарів:

Дописати коментар