Листопади
Листопади вертають нам зими.
Листопади летять, як літа…
Ми ще вчора були молодими.
А сьогодні - вже цвіт обліта.
Листопади летять, як літа…
Ми ще вчора були молодими.
А сьогодні - вже цвіт обліта.
А сьогодні вже хочеться знову
Повернути на батьків поріг:
До найпершої в світі любові,
До найвищої в світі зорі.
Повернути на батьків поріг:
До найпершої в світі любові,
До найвищої в світі зорі.
За вітрами ти десь, за снігами,
Рідна хата в моєму краю,
Де вже кличуть бабусею маму,
Посивілу матусю мою.
Рідна хата в моєму краю,
Де вже кличуть бабусею маму,
Посивілу матусю мою.
Так і мусить усе повторитись:
Підуть діти у світ на зорі.
Тільки дай їм Господь - не баритись,
Бо сивіють без них матері.
Підуть діти у світ на зорі.
Тільки дай їм Господь - не баритись,
Бо сивіють без них матері.
Вийде мама - щаслива і рада,
Що діждатися в гості змогла.
Повертають мене листопади
До найбільшого в світі тепла.
Що діждатися в гості змогла.
Повертають мене листопади
До найбільшого в світі тепла.
За вітрами ти десь, за снігами,
Рідна хата в моєму краю,
Де вже кличуть бабусею маму,
Посивілу матусю мою.
© Іван Левченко
Рідна хата в моєму краю,
Де вже кличуть бабусею маму,
Посивілу матусю мою.
© Іван Левченко
********************************************************
Красива осінь вишиває клени
Червоним, жовтим, срібним, золотим.
А листя просить: – Виший нас зеленим!
Ми ще побудем, ще не облетим.
А листя просить: – Дай нам тої втіхи!
Сади прекрасні, роси – як вино.
Ворони п'ють надкльовані горіхи.
А що їм, чорним? Чорним все одно.
Червоним, жовтим, срібним, золотим.
А листя просить: – Виший нас зеленим!
Ми ще побудем, ще не облетим.
А листя просить: – Дай нам тої втіхи!
Сади прекрасні, роси – як вино.
Ворони п'ють надкльовані горіхи.
А що їм, чорним? Чорним все одно.
*********************************************************
Осінній день, осінній день, осінній!
О синій день, о синій день, о синій!
Осанна осені, о сум! Осанна.
Невже ця осінь, осінь, о! - та сама.
Останні айстри горілиць зайшлися болем.
Ген килим, витканий із птиць, летить над полем.
Багдадський злодій літо вкрав, багдадський злодій.
І плаче коник серед трав - нема мелодій.
О синій день, о синій день, о синій!
Осанна осені, о сум! Осанна.
Невже ця осінь, осінь, о! - та сама.
Останні айстри горілиць зайшлися болем.
Ген килим, витканий із птиць, летить над полем.
Багдадський злодій літо вкрав, багдадський злодій.
І плаче коник серед трав - нема мелодій.
**********************************************
Осінній сад ще яблука глядить,
листочок-два гойдає на гілляках.
І цілу ніч щось тихо шарудить,
і чорні вікна стигнуть в переляках.
Між стовбурами пробігає тінь...
А у світанків очі променисті.
То білий кінь,
то білий-білий кінь
шукає літо у сухому листі.
© Ліна Костенко
*****************************************************
Вальс дощу
Закружляла природа у вальсі дощу
І від вітру напнула вітрила.
На заплакану шибку дивлюсь і мовчу,
Що ж я, осене, так затужила…
І від вітру напнула вітрила.
На заплакану шибку дивлюсь і мовчу,
Що ж я, осене, так затужила…
А навколо дерева стоять золоті,
І калина в червонім намисті.
Танцювала б з дощем, та вже роки не ті,
Тільки спогади чисті-пречисті…
І калина в червонім намисті.
Танцювала б з дощем, та вже роки не ті,
Тільки спогади чисті-пречисті…
Повертаюсь в задумі у світлі літа,
Де колись під дощем танцювали…
Де була наша молодість світла й свята,
Ми сміялися щиро й співали…
Де колись під дощем танцювали…
Де була наша молодість світла й свята,
Ми сміялися щиро й співали…
Закружляла природа у вальсі дощу,
Зашуміла, напнула вітрила…
Я дивлюся на дощ і в задумі мовчу…
От би крила мені, от би крила…
Зашуміла, напнула вітрила…
Я дивлюся на дощ і в задумі мовчу…
От би крила мені, от би крила…
© Н. Красоткіна
***************************************************
Коли надходить вересень злотавий
Повільною ходою і, йдучи,
Шовкові пестить вруна і отави
І журавлі гуртуються в ключі,
Вночі люблю дивитися, як креслять
Засинений осінній небосхил
Падучі зорі, — наче сіє тесля
Сріблясту тирсу з-під огнистих пил...
Огню такого! Стомлена природа
Опочиває у красі такій,
Що, мабуть, справді вища нагорода
За пристрасть літа — тихий супокій!
© Є Плужник
*********************************************************
Вже неминуче буде сніг
З хвилини на хвилину...
Завіє сніг і наш поріг,
І в полі бадилину.
За ноги вхопить вітер дим,
А сніг і дим завіє,
Ще й білим язиком твердим
Прилиже дим, як вміє.
Хвоста розпушить курці сніг
І пожене за вітром,
Останні яблучка із ніг
Зіб’є із віт над світом.
До айстр останніх припаде
Губами сніговими —
І тихо їм щось доведе,
І забіліє з ними...
Під самим садом обрій ліг
На сіру павутину...
Вже неминуче буде сніг
З хвилини на хвилину...
© М. Вінграновський
***************************************
Осінь усміхається, зітхає,
Золотом стіка додолу клен.
Сутінками року називають
Місяць листопад іще здавен.
Красне літо в вирій відлетіло,
Мов його ніколи й не було,
І вода у річці потемніла,
Ніби чорне ворона крило.
Сойка-непосида метушиться,
Дбає про запаси для зими:
Під коріння, в мох, в опале листя
Все хова й хова свої корми.
Де озоном в хащах лісу віє,
Де струмить по стовбурах смола,
Вже шишкар сосновий червоніє
І шишкар ялиновий пала.
А калина — у дозрілих гронах,
А калина — вся у снігурах,
Мов окропом бризкає червоним,
Барвами окриленими гра.
Дуб стоїть, як витязь древньоруський
У шоломі — і вартує шлях...
Скоро, скоро перелітні гуси
Нам притягнуть зиму на хвостах.
Вечоріє сонце непривітне,
Опливає воском, як свіча...
Скоро, скоро осінь перелітна
Зиму перелітну постріча...
© Є. Гуцало
Немає коментарів:
Дописати коментар