09 листопада 2014

Настроєний життям, як скрипка (до дня народження Б. Лепкого)

  • Цього дня, 9 листопада, 1872 року народився український поет, прозаїк, літературознавець, критик, перекладач, історик літератури, видавець, публіцист, громадсько-культурний діяч, художник Богдан Лепкий.
  • За кількістю написаного Б. Лепкий поступається в українській літературі тільки І. Франкові. Загалом його творча спадщина становить понад 80 власних книг, у тому числі цикл романів «Мазепа», повісті, оповідання, казки, спогади, збірки віршів та поем, а також переклади, літературознавчі розвідки, статті літературного та мистецького спрямування, опубліковані у численних газетах, журналах, альманахах, календарях, збірниках; він — упорядник і видавець 62 томів творів української класики з ґрунтовними дослідженнями, примітками, коментарями. Вірш «Журавлі» («Видиш (Чуєш), брате мій…») став народною піснею.
  • Досить сказати, що він написав ґрунтовне дослідження про Великого Кобзаря і видав понад двадцять томів української класичної літератури, перекладав твори російських, польських, німецьких, англомовних і скандинавських письменників. Ось така широчінь його творчих обріїв.
  • Б. Лепкий приятелював з письменниками В. Стефаником, В. Орканом, С. Яричевським, М. Яцківим, О. Луцьким, М. Вороним, художниками М. Бойчуком, І. Трушем, О. Новаківським та іншими. Листувався з І. Франком, М. Коцюбинським, О. Барвінським, В. Гнатюком, В. Щуратом, З. Кузелею, М. Кічурою, О. Кобилянською, О. Кисілевською та іншими. Його твори перекладені польською, російською, чеською, німецькою, англійською, угорською, сербською, португальською та іншими мовами.
  • Співпрацював з товариством «Рідна Школа» щодо видання дитячої літератури, підручників та читанок; укладач читанки для народних шкіл. Був заступником голови краківської «Просвіти», читав лекції з української літератури і культури; ввів у традицію постійні Шевченківські академії; один із організаторів у Кракові вечорів, присвячених видатним українцям. Викладав українську літературу на курсах українознавства при посольстві УНР у Берліні. У 1938-39 рр. представляв українців Галичини у польському сеймі.
  • В родині Лепких панував культ книги, витав дух любові до історії рідного краю, до обездоленого народу. Батько майбутнього письменника, Сильвестр Лепкий, був сільським священиком, знаним серед своїх парафіян як гуманна, високоосвічена людина. Досить сказати, що він мав поетичний дар, писав ліричні вірші, які підписував псевдонімом Марко Мурава. Мати, Домна Глібовецька, теж відзначалася вихованістю і високою культурою, була закохана в народну пісню, гарно співала і грала на гітарі. її музикальність передалася синам - старшому Богдану і молодшому Левкові, який згодом став широко відомим композитором, оспівувачем героїчного українського стрілецтва, яке боролося за визволення Галичини від зазіхань Польщі.
  • Богдан ще малим опанував гру на скрипці, чудово співав, знав безліч народних пісень. Але перевагу віддав малярству, де також проявляв неабиякі здібності. Спочатку вчився в талановитого художника Юліана Панкевича, а згодом - у Празькій академії мистецтв. Це був момент, коли юнак опинився на роздоріжжі і не знав, чому віддати перевагу: літературі чи образотворчому мистецтву. Правильно зорієнтуватись допоміг свояк, письменник Андрій Чайківський.
  • Крім Богдана, який був найстарший, у подружжя Лепких народилося ще семеро дітей, троє з них малими померли від дифтерії.
  • Ще хлопцем Богдан Лепкий проявляв ненаситну цікавість, допитливість, міг до ранку слухати розповіді старших людей, захоплювався фольклором, легендами, віруваннями, обрядами. Усе почуте, пізнане згодом стало тим бездонним джерелом, яке упродовж усього життя живило його душу. Поет писав:

Не від шкільних лавок
Я набрався гадок
Про минувшину рідного люду,
А з думок-співанок
Парубків і дівок
В чистім полі, в жнива, серед люду.
  • Освіту Богдан Лепкий здобув у Бережанській гімназії і Львівському університеті. Його викладачами були такі видатні професори, як Огоновський, Шараневич, БолозаАнтонович. Після закінчення філософського факультету 1895 року Лепкий повернувся до Бережан, став викладачем у гімназії.
  • Писати почав дуже рано. Писав багато, переважно вірші, оповідання, п'єси, перекладав твори німецьких і польських письменників, але на перших порах друкувався рідко. Власне, як письменник став відомий у кінці 90-х років.
  • Богдан Лепкий як письменник, історик, зрештою, патріот, у своїй творчості намагався сказати сущу правду про опального політичного діяча. Про гетьмана Мазепу він написав сім книг: трилогія «Мазепа» («Мотря», том І і II), «Не вбивай», «Батурин», «Полтава» (том І), «Над Десною» (том II), «Бої», «Мазепа» (Зпід Полтави до Бендер»). Остання книга була опублікована через 14 років після смерті автора його братом поетом і композитором Левком Лепким у Нью-Йорку.
  • З 1899 року аж до смерті Богдан Лепкий прожив у Кракові, проте ніколи не поривав зв'язків з рідною землею, щорічно приїжджав до Львова, відвідував близькі з дитинства місця на Поділлі, не відмежовувався від громадського життя Галичини. І дуже тісні взаємини підтримував з українськими діячами культури та літератури, які мешкали на терені Польщі. Його дім став своєрідним центром української еміграції. У ньому постійно бували такі видатні художники, як Бойчук, Новаківський, Курилас та новеліст Василь Стефаник, з яким Лепкий заприятелював і протягом кількох років мав можливість щоденно зустрічатися. Незабутнє враження справив приїзд Михайла Коцюбинського. Кілька днів він гостював у Лепкого, разом оглядали Вавель, Національний музей, будинок Матейка, милувалися красою вітражів Францішканського костьолу. Бувала в Лепкого також Ольга Кобилянська.
  • ...Останній відтинок життя Богдана Лепкого (1930-1939 рр.) тісно пов'язаний із селом Черче, що за п'ять кілометрів від Рогатина на ІваноФранківщині. Сюди щоліта він приїжджав лікуватися до місцевого санаторію, який славився своїми цілющими грязями. Спершу Лепкий винаймав помешкання, а 1933 року сільська громада безкоштовно спорудила для нього спеціальний будинок, назвавши його «Богданівкою». Цей акт має не так багато прецедентів. На жаль, «Богданівка» до наших днів не збереглася. У 70х роках хтось бездумно наказав її розкидати, хоч двоповерхова з мезоніном будівля була дуже потрібна санаторію: у ній розміщалися поліклінічні кабінети.
  • Чимало жителів села Черче ще й досі добре пам'ятає Богдана Лепкого, його братів і сестер. Вони часто гостювали у старшого брата, а Лев Лепкий певний час був заступником голови санаторної ради і майже цілорічно мешкав у «Богданівці». Ще й сьогодні можна почути цікаві згадки про характер та звички письменника. Всі в один голос твердять, що Богдан Лепкий був дуже гуманним, добродушним, поміркованим, навіть делікатним чоловіком, любив спокій, тишу, самотність. Маломовний від природи, він завше ходив замислений, але не було випадку, щоб пройшов повз людину і не привітався. Дуже кохався у квітах. Може, й тому ціле літо буяли квіткові клумби біля «Богданівки». Не раз після тільки йому зрозумілого «спілкування» з квітами Лепкий сідав за стіл і починав писати. Тоді поезії з нього просто вибухали на одному подиху. Як зізнався якось поет, саме так у пориві натхнення народився колись славнозвісний вірш «Видиш, брате мій», широко знаний під назвою «Журавлі». Музику написав брат Лев Лепкий.
  • Останні роки життя Богдана Лепкого видалися тяжкими, бо припали на час фашистської окупації Польщі. Старий, хворий письменник не тільки втратив місце в університеті, а й зазнав переслідувань. Це наблизило його кінець. Помер Лепкий у 1941 році, похований у Кракові на Раковецькому кладовищі. У 1972 році на його могилі встановлено барельєф.
(За матеріалами osvita.ua)

Немає коментарів:

Дописати коментар