18 січня 2015

Про Водохреща, мороз і не тільки...

Нікола Пуссен
Хрещення Христа. 1650 р.
Вважається, що на Водохреща, з опівночі до опівночі, вода набуває цілющих властивостей і зберігає їх протягом року, лікуючи тілесні й духовні хвороби.
В цей день у всіх містах і селах, де є церкви, святять воду. Віддавна в народі
освячену на Водохреща воду вважають своєрідним спасінням від багатьох недуг. Її дають пити тяжкохворим, нею освячують храми, домівки і тварин. Залишається загадкою той факт, що вода з Водохреща не псується, не має запаху і може зберігатися протягом року.
Народні прикмети:
  • На Водохреща день ясний — хліба будуть чисті, а якщо похмурий — буде у хлібі повно «сажки»;
  • Іде лапатий сніг — на врожай.
  • Якщо похмуро — хліба буде вдосталь.
  • Якщо зоряна ніч — вродяться горіхи і ягоди.
  • Коли на Водохреща випав повний місяць — бути великій воді.
  • Удень іде сніг — на врожай гречки: вранці — ранньої, вдень — середньої, а ввечері — пізньої.
  • Якщо вдень осідає іній, то у відповідний день треба сіяти пшеницю.
  • Під час освячення води йде сніг — добре роїтимуться бджоли і колоситимуться хліба.

 Як правило, на Водохреща морози тріщать. Які ж словесні звороти виражають це? Ось, наприклад, прислів'я:
Тепле слово і в мороз зігріє. 
Хоч мороз і припікає, зате комарів немає.  
Сонце блищить, а мороз тріщить.
Такий мороз, аж зорі скачуть.
Січень наступає, мороз людей обнімає.
Січень січе та й морозить, а ґазда дрова з лісу возить.
Тріщи не тріщи — минуло Водохреща.      
      І ще фразеологізми: 
  • аж мороз дере (пробирає) по шкурі (по спині) – кому-небудь стає неприємно, моторошно, страшно. Н-д: І пробіг мороз по шкірі В молодих од того гуку, Мов почув одразу кожен Поза коміром гадюку. (О. Юрченко. Казка про тройзілля.)




Два Морози


Два морози йшли у ліс,
все вбирали в іній.
В того був червоний ніс,
а у цього - синій.
- Старший буде той із нас, -
каже брат до брата, -
хто людину зможе враз
до кісток пробрати!
Їде дядько в сіряку,
їде пан у шубі.
- Вибираймо до смаку,
братику мій любий!
Посміхнувся Синій Ніс
і побіг до пана:
- Як би швидко кінь не віз,
я вже не відстану!
А Червоний Ніс з гори
дивиться й сміється:
- Крізь куниці та бобри
він і не проб ється.
Ну, а з дядьком аж ніяк
я не забарюся:
під розірваний сіряк
зараз заберуся!
Синій Ніс на пана враз
налетів щодуху.
От під комір вже забравсь,
от схопив за вуха.
Пан ховає в хутро ніс,
зовсім замерзає.
А мороз під шубу вліз
і не вилізає.
І щипав, і пік як слід
пана всю дорогу.
Та й лишив біля воріт
вже напівживого.
В сніжній віхолі назад
наш мороз понісся.
- Чи вже впорався мій брат
з дядьком на узліссі?
А мороз - Червоний Ніс -
теж за дядька взявся.
Дядько крекнув, з санок зліз
та й підперезався.
Витер іній, що вже встиг
обліпити брови,
і, ступивши просто в сніг,
став рубати дрова.
От мороз поліз в дірки,
і пече, й щипає,
тільки дядько залюбки
знай собі рубає.
Вже подертий сірячок
зовсім змок від поту.
Відступив мороз на крок,
каже: - Ну й робота!
Дядько вже сіряк скида,
видно, вгрівся добре.
На сіряк мороз сіда,
каже: - Ач, хоробрий!
Як залізу я в сіряк
та укрию льодом,
от тоді й побачиш, як
задубієш згодом!
Склавши дрова, дроворуб
йде до одежини.
А сіряк цупкий, як луб,
весь - як та крижина!
І, натішившися вкрай,
морозець радіє:
- Шубу з льоду одягай!
Я тебе зогрію!
Каже дядько: - Не шуткуй!
Забирайся духом! -
Та й почав по сіряку
молотить обухом.
Захрустів в мороза бік,
затріщали кості.
Ледве-ледве він утік,
плачучи від злості.
Вдягся дядько та й погнав
коника до хати.
А мороз пошкандибав
під замет зітхати.
© Н. Забіла

Немає коментарів:

Дописати коментар