Святвечір

Нині Святвечір. Я сам, з листами.
Тиша на цілий світ.
Музика й зорі. Зорі ті самі,
Що й дві тисячі літ.
Пам’ять дитинства, молитва мами,
Рідні в серпанку німих розлук.
Рідні усмішки – десь за снігами
Сотні братерських-сестринських рук.

Вузлик гостинців – як ніжна пам’ять,–
Дотик любови благовістив
Світам холодним у сіру безвість
Найбільшу тайну, найбільше з див.

В тремтінні свічки молитва мами
І вічні зорі над світом мук.
А за горами, а за снігами
Тайна любови крізь ніч і тьму.

© Є. Сверстюк, 1928