22 квітня 2015

Історія викупу з кріпацтва

– Вот вы хахлы неблагодарные!
– Мы вам выкупили вашего Шевченку…
– Царица его викупила, а он вместо благодарности её шельмовать начал…
Скільки ми з Вами цього вже начулися!
Спробуймо відстежити події 1836-1838рр., пов’язані з життям і викупом Тараса Шевченка.
Отже, влітку 1836 р. у Петербурзі Шевченко у вільний час змальовував скульптури у Літньому саду, де його
відкрив український художник І. Сошенко (родом із Черкащини). З того часу художник Іван Сошенко став найпершим петербурзьким приятелем Шевченка. Автор спогадів про поета, листувався з ним. Т. Г. Шевченко створив його образ у повісті «Художник», згадував про нього в автобіографії.
У ті часи немало студентів знімали одну квартиру на кількох. Так, Іван Сошенко та Аполлон Мокрицький (з Пирятина на Полтавщині) знімали одну оселю. Батько Аполлона, дворянин Микола Таволга-Мокрицький, нащадок козака Таволги, який жив на річці Мокриці; працював поштмейстером і частенько брав на роботу й синів. Аполлон був улюбленим учнем Івана Котляревського в Полтавському будинку виховання дітей бідних дворян. Мокрицький закінчив Ніжинську гімназію вищих наук, де вчився у художника Капітона Павлова. У цьому закладі він подружився з Миколою де Бальменом, Євгеном Гребінкою, Миколою Гоголем.
За збігом обставин Іван Сошенко знімав квартиру у тому будинку, де жив Євген Гребінка - українець із Пирятина, нащадок козацьких родів Гоголя та Чайки-Чайковських, друг А. Мокрицького з гімназії. Є. Гребінка видавав у Петербурзі альманах «Ластівка».
І. Сошенко першим почав замислюватися про звільнення цього геніального хлопця з кріпацтва й порадився про це з письменником Євгеном Гребінкою. Той першим узявся за літературну освіту Шевченка, запрошуючи Тараса до себе з 1837 року на літературні вечори. «Хрещений батько» першого видання «Кобзаря». Саме йому Тарас Шевченко присвятив поему «Перебендя».
Усі троє українців були знайомі з придворним живописцем Олексієм Венеціановим - син грека з Ніжина Фармакі-Венеціано й українки, учень українця Володимира Боровиковського; був учителем Івана Сошенка, товаришем Євгена Гребінки по гімназії. У академії мистецтв О. Венеціанов був учителем Аполлона Мокрицького. Вони й познайомили Т. Шевченка з відомим художником.
Мати А. Мокрицького, дворянка Уляна Григорович. Її родичем був Василь Григорович - земляк Євгена Гребінки. Секретар Товариства заохочення мистецтв, професор теорії естетики, віце-президент Імператорської Академії мистецтв. Чоловік доньки славного українського різьбяра Івана Мартоса, ректора Петербурзької АМ. Василю Григоровичу Т. Шевченко присвятив поему «Гайдамаки».
Спочатку Шевченком заопікувалася українська художницька громада. Улюблений учень Брюллова А. Мокрицький наважився привести Т. Шевченка в майстерню маестро (пригадайте картину Г. Меліхова). У повісті «Художник» Шевченко подав зібраний образ Аполлона Мокрицького та Івана Сошенка. Пройшло ще трохи часу і романи Карлу Брюллову під час роботи читав не Аполлон, а Шевченко. Але Мокрицький не зобідився на Тараса, втішився тим, що з’явився час відвідувати театр, познайомитися з 16-річною італійською артисткою Франческою Джоллі, дивитися усі її вистави.
Василь Григорович та Олексій Венеціанов товаришували з відомим поетом Василем Жуковським (вихователем царя Олександра I), якому й представили Шевченка.
Василь Жуковський - поет-романтик, позашлюбний син туркені-полонянки Сальхи, узятої в полон росіянами при штурмі Бендер у серпні 1770 року. Полонянку хрестили з ім'ям Єлизавети Турчанінової та російського поміщика українського походження Опанаса Буніна, прадіда великого російського письменника, лауреата Нобелівської премії Івана Олексійовича Буніна. Прізвище йому надав хрещений батько, збіднілий білоруський дворянин Андрій Григорович Жуковський. Подивіться на портрет поета роботи Брюллова і в темних, карих очах його та рисах обличчя відчуєте щось східне, турецьке. Василь добре знав долю кріпаків і почав дбати про звільнення Шевченка - українського «алмаза в кожусі». На згадку про цю подію Т. Г. Шевченко присвятив йому поему «Катерина».
Російський художник Карл Брюллов і російський поет Василь Жуковський вирішили викупити Шевченка з кріпацтва.
«Росіянин» Карл Брюлло (1799-1852) – по батькові нащадок знаменитих французьких емігрантів-гугенотів, по матері – німець. Карл Брюлло став Карлом Брюлловим за указом Олександра I, аби прізвище сповіщало іноземцям про підданого з Російської імперії і нагадувало російські прізвища, йому подарували букву «в». Оскільки життя в Петербурзі не склалося, художник випрохав дозвіл виїхати в улюблену Італію. За легендою, він доїхав до кордону, там зняв увесь свій одяг і викинув його, бо не хотів брати з собою навіть пилюку Росії-мачухи.
В автобіографії Тарас Шевченко про свій викуп оповідає так: «1837 року Сошенко представив мене конференц-секретареві Академії мистецтв В.І.Григоровичу з проханням - звільнити мене од лихої моєї долі, Григорович передав це прохання В.А.Жуковському. Той попередньо сторгувався з моїм поміщиком і просив К.П.Брюллова намалювати з нього, Жуковського, портрет, щоб розіграти його в приватній лотереї. Великий Брюллов відразу погодився, і незабаром портрет Жуковського був у нього готовий. Жуковський при участі графа М.Ю.Вієльгорського улаштував лотерею на 2500 карбованців асигнаціями, і цією ціною була куплена моя воля року 1838-го, квітня 22-го».
Сума у 2500 рублів, на той час була еквівалентна 45 кг чистого срібла. Щоб здобути такі гроші, Карл Брюллов намалював портрет Василя Жуковського — вихователя спадкоємця престолу, і 4 травня 1838 р. портрет розіграли в лотереї, в якій взяла участь царська родина. Імпреза відбулася у палаці польського графа Михайла Вієльгорського (Вєльгурський), віолончеліста, композитора – геніального аматора. Портрет В. Жуковського не виграв ніхто! Царська родина на нього претензій ніколи не виявляла. 

Після проведення лотереї Брюллов ще 14 років працював над портретом і тільки після смерті художника родина продала його російському підприємцю Третьякову. У 1939 році портрет Жуковського, за який, ніби то було викуплено Шевченка з кріпацтва, потрапив до новоствореного музею Т.Г. Шевченка в Києві.
Придбати квиток лотереї та викупити з неволі — не одне й те саме. Оскільки лотерея із розіграшу портрета Жуковського не дала бажаної суми, К. Брюллов, В. Жуковський, О. Венеціанов та Юлія Адлерберг Баранова започаткували збір коштів у складчину.
Кошти для викупу поета здали українці:
1. Венеціанов Олексій
2. Гребінка Євген
3. Григорович Василь
4. Мокрицький Аполлон
5. Сошенко Іван
25 квітня (7 травня) на квартирі Карла Брюллова у присутності Михайла Вієльгорського та Аполлона Мокрицького Василь Жуковський вручив Шевченкові відпускну.
Аполлон Мокрицький, удвох із яким Тарас Шевченко винаймали житло, записав: «Годині о другій я пішов до Брюллова, застав його в робочій. Незабаром прийшов Жуковський з графом Вієльгорським. Надійшов Шевченко, і Василь Андрійович вручив йому папір, що містив у собі його свободу і забезпечував права громадянства. Приємно було дивитися на оцю сцену».
Ось тоді Тарас Шевченко вигукнув своє захоплено-радісне: «живу, учусь, нікому не кланяюсь і нікого не боюсь, окроме Бога — велике щастя буть вольним чоловіком».
Крім українців, участь у викупі Т. Шевченка брали:
1. Юлія Адлерберг Баранова (по чоловікові) (1789 — 1864) — графиня, німкеня, гофмейстриня, статс-дама, вихователька дочок Миколи I.
2. Брюллов Карл.
3. Вієльгорський Михайло – граф, поляк, віолончеліст, композитор.
4. Жуковський Василь.
5. Соколов Петро
Власне, єдиний росіянин, який брав участь у викупі Шевченка з кріпацтва, – Петро Федорович Соколов – росіянин, родоначальник російського акварельного портрета.
© Г. Черкаська

Немає коментарів:

Дописати коментар