10 травня 2015

Поетична 5-хвилинка: День матері

*********************
Хай щастить у Вашій хаті, мамо,
всім, хто переступить Ваш поріг:
добрим людям, і птахам так само,
і котові, що в теплі приліг;
хай щастить кожненькій деревині,
що до хати віти притуля,
хай щастить малесенькій травині
й вітерцю, що приліта здаля.


Ви завжди за всіх були дбайливі –
Бо така ж та доля у вдови.
Бо ж як будуть всі навкруг щасливі,
то щасливі будете і Ви.
© Анатолій Таран

          *****************
Та було у матері чотири сини.
(Люлі-люлі. Гойда-хить).
Колисала їх, поки мала силу.
Виросли - пустила у світ.
Як прощались - присягали, звісно,
Ми ж тобі і те і се:
І любов довічну, і вірну пісню
У своєму серці принесем.
Та й пішли собі на чотири боки:
Хто плаями, хто шосе.
Снопувались дні, скиртувались роки,
Забувалось те і се.
В того жінка вийшла якась невправна,
В того клопоту як гусей.
Третій побивавсь: «Діла державні».
А четвертий - те і се.
Мати працювала в городній бригаді
І любила борщ пісний.
Перед сном, бувало, вмикала радіо,
Як передавали пісні.
А роки летіли, мов сиві коні...
Вже й недобачати стала.
Над очима клала дашком долоні -
Ждала-виглядала.
На двадцяте літо сини згадали,
Вдарили у поли скрушно.
Зрештою, на карті... село відшукали -
Рушили.
За поріг ступили:
«Здрастуй, ненько,
Вибачай, що трохи запізно.
Так зате ж тобі ми, хоч і далеченько,
А таки ж принесли пісню».
«То сідайте, діти. Дарма що тісно,
Дяка, що згадали мене.
А найбільша дяка вам за пісню!
То, синочки, хто ж почне?»
Перший зашарівся, наче ружа,
Другий прикусив губу.
Третій наполохано: «А чи зручно?»
А четвертий каже: «Забув».
І чогось так боязко озираються,
Мовби хтось у шию жене.
Почекала мати
                      та й знов питається:
«Ну, так хто ж, синочки, почне?»

Мовчать...
То послала їм долівку ряднами,
А собі у голови - кужіль.
Перед сном ввімкнула звично радіо:
Хай уже співають чужі.
*************************
Наша мати - сивая горлиця…
Наша мати - сивая горлиця.
Все до її серденька горнеться:
Золота бджола - намистиною,
Небо - празниковою хустиною,
Сивий дуб - прокуреним прадідом,
Білочка - мальованим пряником,
Жура-журавель над криницею -
Чистою сльозою-водицею,
А земля - пшеницею ярою,
А літа - замисленим явором,
Що із сорок першого журиться:
"Де ж це, молодице, твій суджений?"
Місяць - непоколотим золотом,
А береза - вранішнім солодом,
Хата - ластівками над стріхою,
А туман - вдовиною втіхою.
Крашанкою - сонечко в миснику...
А вона до всіх до них - піснею.
© Б. Олійник




Немає коментарів:

Дописати коментар