10 червня 2015

Олег Ольжич: "В ім’я її прийняти мужньо муки..."

У ніч із 9 на 10 червня 1944 р. у концтаборі Заксенхаузен прикутий до бетонної підлоги камери №14 гестапівською трійкою (Вольф, Вірзінг, Шульц), пішов у Вічність поет, учений, харизматичний лідер ОУН Олег Ольжич.
Олег Кандиба побачив світ у Житомирі 8 липня 1907 року. Його мати – Віра Сватковська, випускниця Бестужіївських курсів, писала подрузі: «Ах, породивши дитину, роби з неї, що захочеш. Виховуй хоч француза, хоч зулуса, хоч негра, аби не українця. Бо тоді ти прирікаєш дитину на
Голгофу, на загибель заради України.» І, знаючи це, виховала українця. У три роки Олег почав учитися музиці, у п’ять – намалював знаменитого рудого півня і склав про нього казку «Рудько». У Пущі Водиці родина жила на 5 лінії; у Києві мешкали в дохідному будинку Файбишенка на Новій будові, вул. Антоновича, 64/16, (на розі вул. Антоновича (Горького) й Івана Федорова). Будинок вцілів, але знаходиться в аварійному стані.
Батько, відомий поет Олександр Олесь, радів кожному кроку первістка Олега і охоче описував, як його «довгоногий лелеченька», нащадок Корсунського полковника, згодом Ніжинського полкового обозного Федора Кандиби був з пуп’янку козак:
Мій синочок - розбишака
Чи то кіт, чи то собака, -
Він нічого не боїться -
Лізе биться...
Та й батьки навчили «негнуто і прямо» долати життєвий шлях.
Під час визвольних змагань Олесь був дипломатичним представником у Берліні, потім виїхав до Праги, згодом туди емігрували Олег з матір’ю. На чужині юнак склав матуральні іспити, закінчив королівський Празький університет і у 21 рік став доктором археології. Олег Ольжич досліджував трипільську культуру, читав лекції дев’ятьма мовами майже у всіх країнах Європи, у США. Археолог, мистецтвознавець зі світовим іменем часто їздив на розкопки. Написав О. Кандиба три збірки поезій. Трагічний оптиміст вважав:
Захочеш – і будеш. В людині, затям,
Лежить невідгадана сила.
Тому він писав у поемі «Городок. 1932»:
Товаришу, любий мій брате!
Дивися у вічі рабам.
Як будете так воювати –
Вкраїни не бачити вам.
У 1934 році, працюючи в Італії, уклав і видав антологію кращої української поезії. Харизматичний лідер любив влаштовувати мандрівки, які друзі згадували: «Ніколи не мав поганого настрою, ніколи не показував утоми й ніколи не виявляв заклопотаности, коли заблудившись у лісах, ми всі ледве тягнули від утоми ноги й докоряли, що він хоче нам довести, що земля кругла. Добросердечно усміхаючись, він завжди виводив нас на правильний шлях».
Коли постала Карпатська Україна, Ольжич очолив боротьбу, за що отримав від друзів ім’я військового міністра. Через два роки командував національною боротьбою з німецькими та радянськими окупантами.
Пошли мені, молюся, дар один:
В ім’я її прийняти мужньо муки
І в грізні дні залізної розплати
В шинелі сірій вмерти від гранати.
Після арешту гітлерівцями Андрія Мельника Олег Ольжич очолив Провід ОУН. 25 травня 1944 р. його було арештовано на проваленій явці у Львові (вул. Личаківська, 32). Як небезпечного для Рейху О. Ольжича переправлено до концтабору Заксенхаузен, у секретний барак Целенбау. Там сиділи на той час А. Мельник і С. Бандера, яких було звільнено у листопаді 1944 р. Олег відмовився говорити, бо хто сказав «а», видасть увесь алфавіт.
22 липня 1944 року, звістка про смерть сина убила батька, помер у Празі Олександр Олесь. 31 липня 1944 року прийшов у світ син Олег Олегович Кандиба.

 © Г. Черкаська

Немає коментарів:

Дописати коментар