Поетична 5-хвилинка "Бабине літо"

Павутинки бабиного літа
Павутинки бабиного літа
гаптувала осінь у вікні,
намагалась так несамовито
повернути стиглі теплі дні.
Бо прийшла негадано-неждано,
і в боргу у кленів та беріз
павутинки срібного туману
щедро заплела у верболіз.
Павутинки бабиного літа
помережать осені крило,
і солодким спомином зігріті
тихо ляжуть клену на чоло.
Павутинки бабиного літа

так несміло, начебто здаля,
як цілунки, м’ятою налиті,
ловлять спраглі небо і земля.

© Леся Вознюк

БАБИНЕ ЛІТО

Кульбаби одцвіли і мрією пухкою
із вітром пурхнули кудись у далечінь.
За ними серце злинуло у неспокої
стежками маячінь.
Минуло літо, тільки бабине горить ще,
спадає листя на траву, неначе кров,
і баня неба молитовно пнеться вище,
темнішає немов.
Ввесь світ стоїть, мов храм розписаний штудерно,
Ввесь Божий світ яріє барвами яси.
І хочеться благать: очисти нас од скверни,
Створителю краси!

© Н. Лівицька-Холодна

БАБИНЕ ЛІТО

Діда вітають хлібом і сіллю,

Бабі дарують дівоцькі квіти:

Бо у старих золоте весілля,

А над полями – бабине літо.

У павутиння запрягся вітер

І розсипає осінній смуток –

Щоб відпочило усе, що звите...

Бабине літо, мов старість, мудре.

В грудях тріпочуть слова співучі,

Пам’ять стареча минулим марить.

Дід гопака вибиває гучно,

Щоб розтоптати обридлу старість.

І на подвір’ї дзвенить весілля,

Радо шепочуть кленові віти.

Насмакувавшись хмільного зілля,

З дідом танцює бабине літо...

ЗУСТРІЧ

           

 “Осанна осені, о сум! Осанна!”

                                  Ліна Костенко

Осінь. Кінець чи початок?

Смутку чи щастя потреба?

Сонце, мов жовта печатка

На синім папері неба.

Пусто. Тривожно якось...

Літа прощальний крик...

Вітер упав з переляку

У тихі обійми осик.

Втрачено щось безслідно,

Інше стоїть на порозі...

Втомлене спекою літо

Осінь стріча при дорозі.

© ЛУГОВСЬКИЙ Анатолій