29 вересня 2015

Корифей українського театру (до 170-річчя від дня народження Івана Карпенка-Карого)

 
 29 вересня 2015 р. виповнюється 170 років від дня народження видатного драматурга, режисера,  актора, одного з основоположників українського професійного театру Івана Карповича Карпенка-Карого.
 Любов'ю до театру І. Тобілевич значною мірою завдячує матері — Євдокії Золотницькій. Вона була кріпачкою-покоївкою в панів Золотницьких, аж поки її не покохав прикажчик Карпо Тобілевич і не викупив з кріпацтва. Золотницькі любили театр і часто брали з собою на вистави покоївку Дуню. У неї була виняткова пам'ять, тому вона вивчила всю "Наталку Полтавку", і не тільки слова, а й наспіви пісень. Слух і голос мала чудові, вміла захоплено й емоційно розповісти — не дивно, що й діти "захворіли" театром. А її дітьми були, окрім Івана, що пізніше взяв псевдонім Карпенко-Карий, Микола Садовський, Панас Саксаганський, Марія Садовська-Барілотті
— ціла плеяда корифеїв українського театру.
  У 14 років Івана Тобілевича батьки забрали з гімназії і віддали працювати до канцелярії в Єлисаветграді. Атмосфера чиновництва (карти, горілка, хабарі) так гнітюче подіяла на хлопця, що той незабаром втік додому, пройшовши пішли 50 верст.
  Молодий Іван Тобілевич, закінчивши чотирикласну школу в місті Бобринці, заради шматка хліба мусив поступити до губернської канцелярії як урядовець. Але справа українського театру не переставала хвилювати серце молодого чиновника. З Бобринця Іван Тобілевич ішов до Єлисаветграда пішки шістдесят верст, щоб побачити видатного англійського трагіка Олдріджа, який грав того вечора в трагедії Шекспіра "Отелло". Так само не боявся він ні труднощів дороги, ні інших невигод, коли в Єлисаветграді гастролювали столичні російські трупи за участю першорядних артистів.
  Служачи секретарем поліції в Єлисаветграді, І.Тобілевич був єдиним, хто рівно і приязно ставився до всіх людей, незалежно від стану і не брав хабарів. Перед його очима проходив ряд арештантів, серед яких було чимало людей, чиї долі занапастило важке життя. Пізніше вони стали героями його п'єс.
  Власті вважали І. Тобілевича особою неблагонадійною. 4 жовтня 1883 р. за наказом міністра внутрішніх справ його було звільнено з посади секретаря єлисаветградської міської поліції. Пізніше І. Франко влучно скаже з цього приводу, що царський уряд втратив тоді поліційного пристава І. Тобілевича, а Україна придбала драматурга І. Карпенка-Карого.
  Все життя І. Карпенко-Карий товаришував з Марком Кропивницьким. Вони разом були на чиновницькій службі, пізніше разом організовували драматичний гурток і створювали театр корифеїв. Кропивницький, сам непоганий музика, учив Тобілевича грати на скрипці. Коли у 1883 році до Єлисаветграда прибула трупа М. Старицького, вони почали активно співпрацювати на сцені: Карпенко-Карий грав у п'єсах Кропивницького, а той — у п'єсах Тобілевича.
  Якось Іван Тобілевич, тоді ще молодий і нікому не відомий чиновник поліції, плив пароплавом до Києва і познайомився там із кобзарем Остапом Вересаєм. Вони довго говорили про життя. Так почалася дружба між двома видатними представниками української культури.
  Іван Карпович, як і вся сім'я Тобілевичів, дуже любив Шевченка. Коли з ініціативи Марка Кропивницького було організовано аматорський гурток, однією з перших вистав була п'єса Шевченка "Назар Стодоля", в якій Іван Тобілевич грав Назара, його дружина — Софія Тобілевич — Галю. У пам'ять великого поета дітям своїм він дав імена героїв п'єси - Назар і Галя, а другу дочку назвав Ориною – іменем героїні з поеми "Невольник". Для псевдоніма Іван Тобілевич теж взяв ім'я одного з головних персонажів "Назара Стодолі" — Карого, роль якого, після Кропивницького, він виконував з великою майстерністю.
  Більшість письменників входять в літературу з поезії. А Карпенко-Карий почав як прозаїк: його першим твором було оповідання "Новобранець".
  І. Карпенко-Карий сідав писати п'єсу тільки повністю "виносивши" її в голові. Але коли вже сідав (здебільшого вночі), то писав  "запоєм", не помічаючи нічого навколо.  Якось він мало не спалив хату: курив, пишучи, і кидав недопалки позад себе. Вони потрапили на папери. Письменник звернув на це увагу тільки коли в хаті було аж темно від диму.
  Джерела своїх творів Іван Карпенко-Карий брав із життя. Так, "Мартин Боруля" — ні що інше, як історія його батька, Карпа Тобілевича, який довгі роки вів судову справу про повернення дворянства, але йому відмовили, оскільки в даних паперах він писався Тобілевич, а в нових — Тобелевич.
   "Батькова казка", "Підпанки", "Чумаки" написані за оповідями батька. "Сто тисяч", "Хазяїн", "Бурлака", "Суєта" - результати спостережень самого автора.
  Іван Карпенко-Карий любив сам грати головних героїв своїх п'єс. Його улюбленими ролями були Мартин Боруля і Калитка.
  Магнат Терещенко упізнав себе у головному герої "Хазяїна" і пропонував авторові шалені гроші за вилучення з тексту кількох деталей, змальованих "з натури". Карпенко-Карий відмовився. Але, судячи з подальшої меценатської діяльності Терещенка, п'єса таки справила на нього вплив.


 Джерело: Острів знань



Немає коментарів:

Дописати коментар