25 квітня 2016

Мандрівка у слово: стокротка


                                                                                 

  Стокротка в невибагливій красі                           
Розкрила бджілкам медоносний кошик… 
© Наталія Горішна

          Стокротки
У траві густій, зеленій
Квіточки біленькі,
Дуже схожі на ромени,
Тільки що дрібненькі.
I листочків мало мають,
Ніжки в них короткі…
Ну, та всі напевно знають —
Це малі стокротки.
© Катерина Перелісна
Назва рослини
Bellis perennis L. — стокро́тки звича́йні; моро́н трева́лий, стокро́тки, бистричка(и), біла́вка, біле́ньке зі́ллє, бі́ли, білоголо́вець, білоцвітка, білявка, більці, бреха́чка, вдовичка, ви́стрічки, віскрутка, грішпанки дикі, ґомбички́,
дрібнячки́, має́тка, маргари́тки(а), марточка, молодички, моріжничо́к, моро́н(чики), незабу́дьки, не́рест, нечу́йві́тер, перчітни́к, сирі́тка(и), сирітонька, сиротки, скороспілка, сліпота ку́рєча, снігу́рка, стокраста, сто́крастка, стократки, сто́крать, стокрот, стокро́тка, сто́кро́ть, стокру́тка, стоцвіт, цукрі́вка, ця́точка, чичи́на весня́на.
(Словник українських наукових і народних назв судинних рослин).
Чимало гарних легенд складено про цю рослину. Оповіда­ється, що стокротки — це зірки, котрі падають уночі, а на ра­нок стають ніжними квітами.
На стокротки перетворено Альцесту, котра пожертвувала власним життям заради врятування чоловіка… А ще то розсипались між шовкових трав річкові пер­лини з намиста Любави, коли радісно кинулась вона до жада­ного свого нареченого Садка.
За середніх віків рицарі, одержавши від своїх коханих згоду на шлюб, карбували на щитах розквітлі стокротки. Людовик IX на честь дружини Маргарити наказав зобразити цю квітку на прапорі королівства разом із ліліями, а також вигравіювати стокротки на власному персні.
І в наші дні ці чудові рослини із родини складноцвітих мож­на бачити навесні й восени майже на кожній клумбі, в парках і на балконах, по селах і в містах, у ґрунтових вазах біля брам різних установ і підприємств.
Стокротки були й залишаються улюбленими квітами багатьох людей. Незважаючи на загальну шану, що її здобула рослина своєю невибагливістю та рясним квітуванням, мало хто знає про її лікувальні властивості.
Широко послуговуються стокротками в болгарській народ­ній медицині. Відвари і настій з листків та квіток використовують у вигляді компресів та припарок на забиті місця із синцями й на фурункули, при запаленні молочних залоз у матерів-годувальниць (промивають відваром соски або кладуть компреси із под­рібнених листків).
Уживають відвари і внутрішньо як відхаркувальний засіб при бронхітах, запорах, геморої, хворобах печінки, при жовтусі, подагрі, ревматизмі.
У нас народна медицина використовує стокротки для лікуван­ня туберкульозу, захворювань спинного мозку, сечового міхура, а також проти запорів. Напар із висушених стокроток у суміші з дубовою корою застосовують у гомеопатичній практиці для лікування забитих місць, поранень та для виведення родимих плям.

Легенди
Розповідають, що Пресвята Богородиця, бажаючи потішити маленького Ісуса й подарувати йому серед зими вінок живих квітів, не знайшла жодної квітки на пригнічених холодом полях й вирішила зробити їх сама із шовку.
І ось, серед багатьох інших, зроблених нею, особливо сподобались немовляті-Ісусу одні маленькі квіточки. То були маргаритки, виготовлені з жовтого шовку й грубих білих ниток.
Шиючи їх, Пресвята Богородиця не раз колола свої пальці голкою, і краплини крові подекуди забарвили ті нитки у червонуватий або рожевий колір. Квіти ці так сподобались маленькому Ісусові, що він зберігав їх цілу зиму як коштовність, а коли настала весна, посадив їх у долині Назарету й почав поливати. І раптом штучні квіти ожили, пустили коріння і, розростаючись дедалі більше, переселяючись із однієї країни в іншу, розійшлись по усій землі.
І тепер, як нагадування про те диво, ці чарівні квіточки цвітуть від ранньої весни до глибокої осені, і нема в світі країни, де їх не зустрінеш.
Маргаритки – материнські сльози
Колись, дуже давно, на наш край нападали татари. В одному селі жила бідна вдова. Мала вона трьох синів-козаків, один від одного кращий. Вже повиростали вони, і думала мати, що невісток приведуть, поміч буде. Але не так сталося, як гадалося.
Чорною хмарою посунула на Україну татарська орда. Пішла та орда вгору по Дністру аж під Карпати грабувати народ і в ясир забирати: хлопців-молодців на галери, а дівчат – для гаремів ханських та султанських. 3ібралися три сини тієї удовиці на татарву йти. Попросили в матері благословення, вклонилися громаді, взяли шаблі, осідлали коней вороних і поїхали з побратимами на рать.
Люта січ була, бо нерівними сили були. На одного козака по п'ять зайд сунуло. Та відступили таки татари, бо багато бусурманських голів лишилося над Дністром. Поверталися з перемогою козаки додому по білому снігу, що випав після битви. Радісно зустрічали їх. Але для матері-вдови принесли вони сумну звістку: її два сини полягли у лютій січі, а третього, порубаного, забрали татари з собою.
Боса і простоволоса бігла мати по білому снігу за третім сином і тяжко голосила. Гіркі сльози рясним дощем падали з очей. Від них танув білий сніг. Де впала сльозина, там розквітала маленька квіточка. Відтоді щойно сніг зійде, і на луках, на горбах, понад стежками з'являються маленькі білі квіточки. Люди назвали їх «материнськими сльозами» . А ще їх маргаритками називають.



Немає коментарів:

Дописати коментар