В посушливе літо — в душі чебреці вигоряють,
в душі чебреці вигоряють, і в'януть в душі полини.
В посушливе літо — у серці гвоздики конають,
й зривається з уст, мов молитва, загублене ім'я весни.
в душі чебреці вигоряють, і в'януть в душі полини.
В посушливе літо — у серці гвоздики конають,
й зривається з уст, мов молитва, загублене ім'я весни.
В посушливе літо — в душі надвечірні пожежі,
в бушовисько їхнє птахи надвечірні летять, щоб згоріть.
В посушливе літо — я серцем тобі лиш належу
і спрагу любові й страждання лиш ти мені можеш втолить.
в бушовисько їхнє птахи надвечірні летять, щоб згоріть.
В посушливе літо — я серцем тобі лиш належу
і спрагу любові й страждання лиш ти мені можеш втолить.
В посушливе літо — блакитні в душі небокраї;
блакитні пустелі, де вівцями вовняне майво біжить.
В посушливе літо — тебе, наче зливу, чекаю,
чебрець і полин у душі прагне квітнути і зеленіть…
блакитні пустелі, де вівцями вовняне майво біжить.
В посушливе літо — тебе, наче зливу, чекаю,
чебрець і полин у душі прагне квітнути і зеленіть…
*********************************
У дереві кожному скрипка, говорять, живе,
у дереві кожному скрипка живе і співає.
Спинись і послухай, як скрипка до себе зове,
спинись і послухай, як скрипка тобі промовляє.
у дереві кожному скрипка живе і співає.
Спинись і послухай, як скрипка до себе зове,
спинись і послухай, як скрипка тобі промовляє.
Та скрипка зросла з насінини колись навесні,
вона брунькувала і бростю вона дивувала.
Не соки пила із землі, а майбутні пісні,
зелені, як рута, і сині, як небо, хорали.
вона брунькувала і бростю вона дивувала.
Не соки пила із землі, а майбутні пісні,
зелені, як рута, і сині, як небо, хорали.
Музична снага їй дівочий вигонила стан,
снага, що зрідні лиш безсмертній сназі Страдіварі,
снага, що з граніту у прірві, бува, пророста,
снага, що завжди із натхненним безумством у парі.
снага, що зрідні лиш безсмертній сназі Страдіварі,
снага, що з граніту у прірві, бува, пророста,
снага, що завжди із натхненним безумством у парі.
У ночі травневі скрипкове зелене гілля
цвіло солов'ями, світилося шалом пташиним,—
і вічним органом здавалася вічна земля,
що в космосі лине на крилах слабких, солов'їних.
цвіло солов'ями, світилося шалом пташиним,—
і вічним органом здавалася вічна земля,
що в космосі лине на крилах слабких, солов'їних.
А в ночі осінні скрипкові пожовклі листки
спадали, мов ноти, міняючи всю партитуру,
був запах опалих мелодій терпкий та гіркий,
цей запах опалих мелодій приносив зажуру.
спадали, мов ноти, міняючи всю партитуру,
був запах опалих мелодій терпкий та гіркий,
цей запах опалих мелодій приносив зажуру.
На зиму ледь-ледь затихали чотири струни,
ледь-ледь затихали її серцевинні октави,—
і скрипка біліла під місяцем в небі ясним,
і скрипка біліла під сонцем у небі яскравим.
ледь-ледь затихали її серцевинні октави,—
і скрипка біліла під місяцем в небі ясним,
і скрипка біліла під сонцем у небі яскравим.
О скільки скрипок у цім світі дерева таять
і ревно від ока стороннього оберігають!
Ростуть не гаї — то скрипкові оркестри стоять,
шумлять не ліси — то скрипкові оркестри лунають…
і ревно від ока стороннього оберігають!
Ростуть не гаї — то скрипкові оркестри стоять,
шумлять не ліси — то скрипкові оркестри лунають…
*********************
Лежачий камінь у траві лежить.
Вода під камінь, кажуть, не біжить.
Вода під камінь, кажуть, не біжить.
Лежаче в цього каменя життя.
Отож, лежачі в нього почуття.
Отож, лежачі в нього почуття.
Лежача в цього каменя душа,
нікуди в світ вона не поспіша.
нікуди в світ вона не поспіша.
Лежачий спокій. І лежачий біль.
На нім лежача виступила сіль.
На нім лежача виступила сіль.
Лежача пісня. І лежача честь.
У каменя лежачі мрії єсть.
У каменя лежачі мрії єсть.
Лежача пісня. І лежача честь.
про те, що він лежить отут віки.
про те, що він лежить отут віки.
Лежача гордість! І лежачі сни.
Лежачі в цього каменя сини.
Лежачі в цього каменя сини.
Сини лежачі теж завжди лежать
й життям своїм лежачим дорожать.
й життям своїм лежачим дорожать.
Лежачий камінь у траві лежить.
Лежачий камінь завжди буде жить.
Лежачий камінь завжди буде жить.
***********************
Рятуємо чисте повітря. Рятуємо воду —
в морях. В океанах. В малих і великих річках.
Рятуємо рідкісних птахів — не всі ще породи,
а ті, що зникають в полях, у лісах, у лугах.
в морях. В океанах. В малих і великих річках.
Рятуємо рідкісних птахів — не всі ще породи,
а ті, що зникають в полях, у лісах, у лугах.
Рятуємо злаки. А потім рятуємо квіти.
Рятуєм світанки — від кіптяви, гару й димів.
Рятуємо тишу, щоб в тиші мовчати й радіти.
Рятуємо вулицю від голосних двигунів.
Рятуєм світанки — від кіптяви, гару й димів.
Рятуємо тишу, щоб в тиші мовчати й радіти.
Рятуємо вулицю від голосних двигунів.
Рятуємо землю. А також рятуємо небо.
Рятуємо мрії. Кохання солодкий мотив.
Рятуємо ніжність… Від кого рятуєм? Від себе.
Поки ще не пізно і можна хоч щось зберегти…
Рятуємо мрії. Кохання солодкий мотив.
Рятуємо ніжність… Від кого рятуєм? Від себе.
Поки ще не пізно і можна хоч щось зберегти…
************************************
Ти — віра й надія.
А може, жар-птиця,
що тільки ввижається, мариться, сниться?
Що тільки палає у пітьмі ночей,
і брови летять над морями очей!
що тільки ввижається, мариться, сниться?
Що тільки палає у пітьмі ночей,
і брови летять над морями очей!
Ти — ласка,
ти — ніжність,
ти — втіха,
ти — щастя.
Ти — мука, яку перебути не вдасться.
Ти вічна загадка — й солодка розгадка.
А може, ти вигадка,
може, ти згадка?
ти — ніжність,
ти — втіха,
ти — щастя.
Ти — мука, яку перебути не вдасться.
Ти вічна загадка — й солодка розгадка.
А може, ти вигадка,
може, ти згадка?
Я ревно ридаю.
Я палко молюся.
Я серцем у серце твоє переллюся.
Я зір свій у зорі твоєму втоплю,
бо сумно,
бо гірко,
скорботно люблю!
Ти — пристрасть, яку я не вип'ю ніколи.
Ти — радість моя, що зріднилася з болем.
Ти — слово, народжене серед ночей…
Я палко молюся.
Я серцем у серце твоє переллюся.
Я зір свій у зорі твоєму втоплю,
бо сумно,
бо гірко,
скорботно люблю!
Ти — пристрасть, яку я не вип'ю ніколи.
Ти — радість моя, що зріднилася з болем.
Ти — слово, народжене серед ночей…
І брови летять над морями очей!
**************************************
Ти — мов галактика. До того ж — чорноброва.
Ти — мов галактика. До того ж—у вінках.
Така близька у кожнім своїм слові —
й така у кожнім слові неблизька.
Ти — мов галактика. До того ж—у вінках.
Така близька у кожнім своїм слові —
й така у кожнім слові неблизька.
Так добре йти весняними лугами!
Ген марево на обрії курить.
Мільйони років світлових між нами,
спресованих в одну коротку мить.
Ген марево на обрії курить.
Мільйони років світлових між нами,
спресованих в одну коротку мить.
Таки нешвидко долинають вісті —
вгадати їх не зможе і звіздар.
Ти — мов галактика… І споконвічна відстань…
Ти — мов галактика… І споконвічний чар…
вгадати їх не зможе і звіздар.
Ти — мов галактика… І споконвічна відстань…
Ти — мов галактика… І споконвічний чар…
Цвітуть луги. Цвітуть рожевим, білим.
Цей світ — як луг — не можна не любить.
Твоє до мене світло долетіло,
моє ж до тебе, видно, ще летить.
Цей світ — як луг — не можна не любить.
Твоє до мене світло долетіло,
моє ж до тебе, видно, ще летить.
Ти — мов галактика. До того ж — чорноброва.
Ти — мов галактика. До того ж—у вінках…
Колись моє почуєш щире слово,
яке летить у світлових роках…
Ти — мов галактика. До того ж—у вінках…
Колись моє почуєш щире слово,
яке летить у світлових роках…
***********************************
Де ти, хато бабина стріхата?
Де твій бовдур в сажі, чи димар,
що курівся димом волохатим
до осінніх чи зимових хмар?
Де твій бовдур в сажі, чи димар,
що курівся димом волохатим
до осінніх чи зимових хмар?
Де ти, хато, польовий причілку,
в жовту глину вмазане вікно,
у яке ясна вербова гілка,
наче пташка, билася давно?
в жовту глину вмазане вікно,
у яке ясна вербова гілка,
наче пташка, билася давно?
Де ти, хато, де поріг дубовий,
що лежав, нікуди не спішив,
до якого місяця підкову
я, на жаль, в дитинстві не прибив?
що лежав, нікуди не спішив,
до якого місяця підкову
я, на жаль, в дитинстві не прибив?
Де ти, хато з вогняною піччю,
що завжди ділилася добром,
що всміхалась золотим обличчям,
материнським гріючи теплом?
що завжди ділилася добром,
що всміхалась золотим обличчям,
материнським гріючи теплом?
Там колись цвіла моя голівка
пелюстками радощів і мрій...
Де ти, хато, глиняна долівко,
дерев'яний сволок угорі?..
пелюстками радощів і мрій...
Де ти, хато, глиняна долівко,
дерев'яний сволок угорі?..
***********************************
Хто де живе, а я — у неба дзвоні,
мій дім — це є вселенський неба дзвін!
Я народивсь у дзвоні — і до скопу
мені за дім служити буде він.
мій дім — це є вселенський неба дзвін!
Я народивсь у дзвоні — і до скопу
мені за дім служити буде він.
Живу у дзвоні, наче у геєні,
живу в пекельній музиці його,
і сам я став мов музика вогненна,
і сам я обернувся на вогонь.
живу в пекельній музиці його,
і сам я став мов музика вогненна,
і сам я обернувся на вогонь.
І сам лунаю у небеснім дзвоні,
із ранку аж до вечора звучу:
лазурним сяйвом, пурпурним, червоним
від обрію до обрію свічу.
із ранку аж до вечора звучу:
лазурним сяйвом, пурпурним, червоним
від обрію до обрію свічу.
Живу у дзвоні неба — нині й прісно,
чи ще комусь щастило так в житті?
Моє життя у дзвоні — наче пісня,
яку вогонь співає в забутті…
чи ще комусь щастило так в житті?
Моє життя у дзвоні — наче пісня,
яку вогонь співає в забутті…
*******************************
Як добре жити при свічках каштанів!
Ярцвіт-яранка світить по садах.
А по лісах присвічують шафрани,
і завербляник світить по річках.
Ярцвіт-яранка світить по садах.
А по лісах присвічують шафрани,
і завербляник світить по річках.
Як добре жити в сяйві анемонів!
Боза коральна — мовби жовта гать.
Агави дивна мерехтить корона,
й корони маків, наче кров, горять.
Боза коральна — мовби жовта гать.
Агави дивна мерехтить корона,
й корони маків, наче кров, горять.
Як добре жити в спалахах будянок,
що не згасають і в осінній час!..
Всміхаються русалки деревляні,
й волові очі дивляться на нас…
що не згасають і в осінній час!..
Всміхаються русалки деревляні,
й волові очі дивляться на нас…
Як добре жити під брусничні дзвони,
під вересу блідо-рожевий спів,
і наслухать тройзілля білі тони
і сині обертони синяків!
під вересу блідо-рожевий спів,
і наслухать тройзілля білі тони
і сині обертони синяків!
Як добре жити — світить цвіт шовковиць,
і конич дикий полум'ям горить.
І тернослив терновим каже словом
про те, як добре в цьому світі жить!
і конич дикий полум'ям горить.
І тернослив терновим каже словом
про те, як добре в цьому світі жить!
РОЗУМІННЯ
Мене п'янить природа, як вино,
пробуджує в свідомості прадавнє.
…бо квітка ця — сльоза, яку давно
зронила на валу княгиня Ярославна.
пробуджує в свідомості прадавнє.
…бо квітка ця — сльоза, яку давно
зронила на валу княгиня Ярославна.
З природою найліпше навзаєм:
слід за любов платити їй любов'ю.
…бо зараз я схилюсь над ручаєм,
нап'юсь з долоней предківської крові.
слід за любов платити їй любов'ю.
…бо зараз я схилюсь над ручаєм,
нап'юсь з долоней предківської крові.
З природою — одвіку й на віки,
не підкорить її і не змінити.
…бо листя шелестить, немов думки,
яких ніколи нам не зрозуміти.
© Є. Гуцало
не підкорить її і не змінити.
…бо листя шелестить, немов думки,
яких ніколи нам не зрозуміти.
© Є. Гуцало
Немає коментарів:
Дописати коментар