Василеві Стусові
Я прийду на Свят-вечір між люди,
Білим птахом до вас прилечу
В рідну хату – вже що там не буде,
А від стовпчика "дев'ять" втечу.
Білим птахом до вас прилечу
В рідну хату – вже що там не буде,
А від стовпчика "дев'ять" втечу.
Не добувши п'ятнадцяти чорних,
Понад темний тунель і шмон,
Де ревуть ненаситні жорна
І мовчить беззаконний закон...
Понад темний тунель і шмон,
Де ревуть ненаситні жорна
І мовчить беззаконний закон...
Відболілися муки-печалі,
Відпустило запеклі сліди,
І земля вже всотала всі жалі,
Що мене закрутили сюди.
Відпустило запеклі сліди,
І земля вже всотала всі жалі,
Що мене закрутили сюди.
Серед ницості, черствості, бруду
Я став нервом колючим доби.
Може, того й не відали люди,
Що у серці я був – одинокий.
Я став нервом колючим доби.
Може, того й не відали люди,
Що у серці я був – одинокий.
Але в тому рокованім краї,
Де роковані наші літа,
Чорний біль вічно серце крає
І на душу ляга чорнота.
Де роковані наші літа,
Чорний біль вічно серце крає
І на душу ляга чорнота.
Боже мій, з тих висот, як вата,
Білим болем біліє сніг...
Я в Свят-Вечір радий обняти
Всіх, кого обіймать не міг.
Білим болем біліє сніг...
Я в Свят-Вечір радий обняти
Всіх, кого обіймать не міг.
Сплили злоби вали каламутні,
Пробивається світло основ,
Встає перша, єдина сутність,
І та сутність всього – любов.
Пробивається світло основ,
Встає перша, єдина сутність,
І та сутність всього – любов.
Зникла тайна моєї з'яви,
Відіснився світ марноти,
Тільки чорна кирея слави
Відіснився світ марноти,
Тільки чорна кирея слави
Неприкаяно світом летить.
У Свят-Вечір мого народу,
Звідтіль, де ні сліз, ні бажань,
Вам звістую про Радість Приходу
І Відходу за вічну грань...
Звідтіль, де ні сліз, ні бажань,
Вам звістую про Радість Приходу
І Відходу за вічну грань...
© Є. Сверстюк
***
О Боже мій! Така мені печаль
і самота моя – така безмежна!
Нема – Вітчизни! Око обережно
обмацує дорогу між проваль.
Ото – мій шлях: повернення чи – не...
– мій шлях: світ-за-очі. Єдине.
Прости мені, кохана Батьківщино.
О матере, не проклени мене!
Я – геть подався. Шалом. Навмання.
Я – геть подався, стомлений од люті.
Рожеві сопки, кригою окуті,
а понад ними – чорне вороння.
І сліпне вечір. Контур гір – немов
з картону вирізаний – для декору
і вся тобі дорога – вниз чи вгору.
Пішов туди. Пішов туди. Пішов!
© Василь Стус
Немає коментарів:
Дописати коментар