Поетична 5-хвилинка з В. Стусом

 

    Василеві Стусові

Я прийду на Свят-вечір між люди,
Білим птахом до вас прилечу
В рідну хату – вже що там не буде,
А від стовпчика "дев'ять" втечу.

Не добувши п'ятнадцяти чорних,
Понад темний тунель і шмон,
Де ревуть ненаситні жорна
І мовчить беззаконний закон...

Відболілися муки-печалі,
Відпустило запеклі сліди,
І земля вже всотала всі жалі,
Що мене закрутили сюди.

Серед ницості, черствості, бруду
Я став нервом колючим доби.
Може, того й не відали люди,
Що у серці я був – одинокий.

Але в тому рокованім краї,
Де роковані наші літа,
Чорний біль вічно серце крає
І на душу ляга чорнота.

Боже мій, з тих висот, як вата,
Білим болем біліє сніг...
Я в Свят-Вечір радий обняти
Всіх, кого обіймать не міг.

Сплили злоби вали каламутні,
Пробивається світло основ,
Встає перша, єдина сутність,
І та сутність всього – любов.

Зникла тайна моєї з'яви,
Відіснився світ марноти,
Тільки чорна кирея слави

Неприкаяно світом летить.

У Свят-Вечір мого народу,
Звідтіль, де ні сліз, ні бажань,
Вам звістую про Радість Приходу
І Відходу за вічну грань...

© Є. Сверстюк

                  

                     ***

О Боже мій! Така мені печаль

і самота моя – така безмежна!

Нема – Вітчизни! Око обережно

обмацує дорогу між проваль.

 Ото – мій шлях: повернення чи – не...

– мій шлях: світ-за-очі. Єдине.

Прости мені, кохана Батьківщино.

О матере, не проклени мене!

Я – геть подався. Шалом. Навмання.

Я – геть подався, стомлений од люті.

 Рожеві сопки, кригою окуті,

а понад ними – чорне вороння.

 І сліпне вечір. Контур гір – немов

з картону вирізаний – для декору

 і вся тобі дорога – вниз чи вгору.

 Пішов туди. Пішов туди. Пішов!

© Василь Стус