Поетична 5-хвилинка з Олесем Гончаром

                   

   ДУМИ ПРО БАТЬКІВЩИНУ

Здрастуй, мій сонячний краю,
Ти снишся мені і тут,
Серцем щодня я літаю
До тебе, за бистрий Прут.

Як пишуть листи солдати,
Тужливо стає мені.
Кому ж мені написати,
Якій догукнути рідні?

Той — мамі, а той — дружині,

Той — сестрам, а той — братам.
А я напишу — Україні!
Сонцю її і степам,

Сивим, як згадки, могилам,
Що тонуть в імлі голубій,
Шляхам, окутаним пилом,
Якими пішли ми в бій.

Бачу далекі вершини
В тумани повитих Карпат.
Може, моя то Вкраїна
Біліє черідкою хат?

Слово, в бою огрубіле,
У тому краю забрини,
Де вишні в убранні білім
Мене виглядають з війни.

1944
                 
                 ***

Хто мене вправі судити
В зборищі цьому рабів?
Гордий, нікому годити
Ніколи в житті я не вмів.

Й за гроші я не продався,
Під силою спину не гнув.
Гордий! Зате й настраждався —

          нівроку,

Щасливим ніколи не був.

1943

НА ЗОЛОТИХ ПАРУСАХ

Красуня задумана осінь
Золоті паруси нап’яла.
І сонце променем косим
Мене протяло, мов стріла.

Із прекрасним на серці болем,
Із осколком у серці ясним
Я на кряж по камінню голім
Лісом іду багряним.

Заберусь на саму вершину,
Подивлюся — відомо куди!
Немов невгамовному сину.
Я серцю скажу: лети!

Крізь осінь оцю золотаву,
Через кряжів гірських моноліт
Лети у мою державу,
В молодий мій стомовний світ.

І спитається осінь: хто це
По горах стрімких та лісах
Пролітає, прострілений сонцем,
На моїх золотих парусах?

ЗО вересня 1945 р., Балатон

                            Живий голос поета: